«Аристократ» із Вапнярки
- Автор: Чорногуз Олег Федорович
- Год: 1979
- Язык: украинский
- Жанр: Юмористическая проза
Электронная книга - ««Аристократ» із Вапнярки». Краткое содержание книги:
Той заперечливо похитав головою.
— Якщо це так,— розвивав свої думки Стратон Стратонович,— то я вам скажу: під ваші їжаки й ондатри підклали добру свиню. Не споїли мене — споїли їжаків,— багатозначно закінчив він.
— Це справа рук Нещадима,— раптом промовила Дульченко, яка до цього мовчала, немов скіфська баба.
— Чому ви так думаєте, Маргарито Ізотівно? — лагідно перепитав Ковбик.
— Я не думаю — я знаю. У мене шосте чуття...
— Те-е,— махнув рукою Ковбик.— У мене теж шосте. Але нам шостого чуття мало. Нам потрібні факти.
— Це зробив Чомбе,— мовив Грак.
— Хто-хто? — Ковбик крутнувся на високих своїх каблуках.
— Я вибачаюсь, Нещадим,— поправився Грак.— Щоб відплатити за звільнення. Він надішле комісію і заявить, що Михайло Танасович під час своїх експериментів споював тварин... Ну, для сміливості... І от наслідки...
— Тут є логіка,— Стратон Стратонович міряв великими кроками кабінет, хоч сам був малий. Але це робити йому подобалося.
Усі дивилися на нього, і кожний думав про своє. Для Грака він нагадував землеміра, що відміряв колгоспні поля. В очах Бубона Ковбик виростав до господаря міста, що крокує площею. Тільки Панчішка уявляв Ковбика чомусь величезними ножицями. Сам Ковбик думав про Нещадима, якому в останні дні хтось приліпив прізвисько Чомбе...
...Звістка про це дійшла й до Арія Федоровича. Він спочатку побагровів, потім посинів, тоді налився кров'ю і почав крутитися по коридору, як песик, якому несподівано причепили до хвоста прищіпку.
— Я так цього не залишу! Ні, дорогенькі, у мене це так не пройде... Я вам не Чадюк,— він увірвався в кабінет Ковбика, забувши постукати і забувши про те, що цього Стратон Стратонович не любить. Папери разом з останнім наказом Ковбика про преміальні Ховрашкевичу і Панчішці полетіли додолу.
— Ви вриваєтесь у мій кабінет, як цунамі,— розлютився Ковбик, котрий якраз читав про цунамі в газеті.
— Але так далі я терпіти не можу... Вони не наукою займаються, а тільки тим, що вигадують на кожного усілякі прізвиська...
— Ви спокійніше можете, Арію Федоровичу? Що трапилося?
— Мене у «Фіндіпоші» прозвали Чомбе,— поскаржився він.— Я цього так не залишу.
— Хто прозвав? — спокійно запитав Ковбик.
— Панчішка. Цей ваш тихоня. Хто ж іще? Йому тут усе дозволено...
— Конкретно! — кинув Ковбик.
— Конкретно: Панчішка.
— Покличте мені Панчішку.
Арій Федорович незабаром повернувся разом з Панчішкою.
— Товаришу Панчішко,— офіційно почав Стратон Стратонович,— ви приблизно знаєте, в якій ви установі працюєте?
— Знаю,— Масик перелякано глянув на Нещадима. Той стояв, як холодильник, в якому морозильник випустили наверх.
— Так-от, я вам хочу нагадати, що у нас філіал науково-дослідного інституту по вивченню попиту на шапки. А ви гадаєте, що це дитсадок. Тільки з тією різницею, що тут хоч не годують з ложечки, так зате дають заробітну плату... і преміальні.
— Але, Страт Стратич...
— Я вам не Страт Стратич... Ви мене не скорочуйте! Ось ви на нашого, усіма шанованого...
Після останнього слова Арій Федорович підвів очі і глянув на Ковбика, відшукуючи в його очах відтінок іронії. Але нічого подібного там не помітив...
— Так-от, я повторюю... Ви на нашого шановного Арія Федоровича вигадали ганебне не тільки для нього, але й для нашої установи прізвисько...
— Яке? — скривився Масик.
— Чомбе! — випалив Ковбик, ніби кинув петарду.
— Чомбе?! — підхопив її Панчішка. — Я... Чомбе...
— Не ви Чомбе, а Арій Федорович — Чомбе,— поправив Ковбик.
Арій Федорович ще раз підозріло глянув на Ковбика, але й цього разу нічого підозрілого не помітив.
— Я?! Вигадав Чомбе?!
— А хто ж, дорогенький, по-вашому, я? — аж зігнувся, перепитуючи, Нещадим.
Масик почав потроху, здається, відходити.
— Я вам усе поясню, Страт... Стратоне Стратоновичу...
— Поясніть, поясніть,— Ковбик підсмикнув штани.
— Якось Арій Федорович підслуховував... вибачте, стояв під нашими дверима...
— Це було випадково,— перебив його Нещадим.
— А я й кажу,— погодився Масик.— Арій Федорович випадково стояв під нашими дверима. Ми сиділи з Ховрашкевичем і Адамом Кухликом... Вибачаюсь, Адамом Баронецьким... Раптом телефонний дзвінок. Я знімаю трубку і чую: «Алло! А Чомбе можна?» — «Якого Чомбе? — обурився я.— Це солідна установа — «Фіндіпош» і ніякого тут Чомбе нема!» І хотів уже покласти трубку. Раптом відчиняються двері — і вбігає Арій Федорович: «Не кидайте трубки. Не кидайте трубки,— закричав він.— Чомбе — це я»,— Панчішка повернув своє лагідне і рожеве личко до Нещадима: — Так було, Арію Федоровичу? Ну, скажіть?!