Метаморфози

320] Пік, що був сином Сатурна, в Авсонському краї раніше 321] Владарював. Рисаків бойових він любив об'їжджати. 322] Був, як ось бачиш, ставний. І хоча твоє око втішає 323] Твору мистецького чар, йому вірити можеш так само. 324] Вроді дорівнював дух. Ще й чотири рази п'ятилітніх 325] Ігрищ елідських, відколи народжений, він не побачив. 326] Німф лісових, які горами Лацію, вільні, гасали, 327] Вродою він полонив. І джерельні за ним упадали 328] Німфи—наяди, що живлять їх Альбули води й Нумікій, 329] І голубий Анієн, і короткий Альмон, і стрімливий 330] Нар і погідного Фарфара тінню окутані хвилі. 331] Прагнули й ті, що в ставку лісовому, де скіфська Діана, 332] Та по сусідніх озерах живуть. Але, в.сіх погордивши, 333] Він домагавсь однієї; дволикому Янусу, богу, 334] На Палаті ні Вені лі я, кажуть, її народила. 335] Тільки—но стала вона на порі — й за Лаврентського Піка 336] Заміж пішла, бо й сама лиш йому віддала перевагу. 337] Вродою славна була; ще славніша — умінням співати. 338] Тож і назвали цю діву Співучою. Зрушити з місця 339] Скелі могла та ліси, кровожерних розчулити звірів, 340] Бистрий потік зупинить, перелітних птахів забарити. 341] От якось пісню співала вона по—жіночому, ніжно. 342] Пік же подавсь у лаврентські поля кабанів полювати. 343] Кінь буйногривий під вершником грав. Два списи наготові 344] В лівій руці він тримав. Дорога пурпурова хламида, 345] Золотом жовтим зашпилена, плечі йому покривала. 346] Так тоді вийшло, що й Сонця дочка в ті ліси подалася. 347] Щоб на зелених горбах собі зілля нового набрати, 348] Острів, що й назву від неї отримав, покинула Кірка. 349] Тільки—но з заростей глянула на юнака — й од бажання 350] Заціпеніла; назривані, з рук їй посипались трави. 351] Наче вогнем аж до самих кісток пройняло чарівницю. 352] Перше, що спало на думку їй, щойно те полум'я вщухло,— 353] Звіритись тут же в своєму бажанні. Та як це зробити? 354] Він он помчав на коні. Та ще й слуги рояться довкола… 355] «Ні,— прошептала,— таки не втечеш, хоч би в вітру позичив 356] Крил,— якщо знаю себе, якщо в травах іще збереглася 357] Міць чарівна, якщо мають ще силу мої заклинання!» 358] Мовивши це, кабана безтілесного образ оманний 359] Миттю створила вона і веліла йому, промайнувши 360] Перед очима володаря, зникнути в лісі, де сосни 361] Так уже густо росли, що між них не пробитися верхи. 362] Пік, не вагаючись — він же не знав, що це тінь, а не здобич, [249] 363] Махом зіскочив з коня, що розпарений був од галопу, 364] й кинувсь у дебрі в надії марній кабана перейняти. 365] Часу не гає й вона: молитви, заклинання шепоче, 366] Темним богам посилає й слова заворожені, темні,— 367] Ті, що від них похмурніє обличчя лискучої повні 368] Й скопища хмар дощових на отецькім чолі бовваніють. 369] Так і тепер від її ворожби затуманилось небо, 370] Млою дихнула земля. У пітьмі супровідники Піка 371] По манівцях розбрелись. Володар одинцем залишився. 372] Вибравши місце та мить: «Заклинаю,— звернулась до нього,— 373] Зором очей твоїх, красеню, сяйвом юнацької вроди, 374] Що полонила й мене і з богині прохачку зробила,— 375] Зглянься на пристрасть мою, всевидюще зроби своїм тестем 376] Сонце, зневажити Кірки, Тітана дочки, не наважся!» 377] Він і проханням, однак, і богинею знехтував, гордий. 378] «Хто б не була ти,— їй кинув,— не буду твоїм. Полонила 379] Інша мене, і хотів би я вік бути в тому полоні! 380] Не оскверню позашлюбним коханням подружнього ложа, 381] Хай лише доля щадить мені Януса доню — Співучу». 382] Марно його наблагавшись, таке прорекла Тітаніда: 383] «Дорого сплатиш за це! Вже тебе не зустріне Співуча! 384] Що погордована може й закохана жінка,— побачиш; 385] Я ж і закохана в тебе, і я ж погордована — Кірка!» 386] Двічі тоді повернулась до Сходу й до Заходу двічі; 387] Різкою тричі торкнулась його, прошептала щось тричі — 388] Й він утікає, та так уже швидко, що врешті й самого 389] Диво бере; замість рук помічає розправлені крила, 390] Подив у гнів переходить: обурений тим, що раптово 391] В лісі латинському птахом новим оселитися мусить,— 392] Дзьобом об стовбури б'є, розколупує гілля розлоге. 393] Барва хламиди позначила пурпуром дятлові крила; 394] Пряжка, що золотом щирим недавно вгризалася в одяг, 395] Пір'ям стає: золота коло шиї виблискує смужка. 396] Все стало іншим тепер, лиш ім'я не змінилося в Піка.