Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
483] Крайніх зазнавши знегод на війні та морях, занепавши
484] Духом, кінця тих блукань у всевишніх супутники просять.
485] Тільки Акмон, од невдач, запальний, розпалившись ще більше,
486] Мовив: «Невже щось таке ще лишилось, чого б ваша стійкість
487] Не поборола, мужі? Що ж іще при бажанні зробити
488] Вам Кітерея зуміла б? Коли тремтимо перед гіршим,
489] Нас іще можна вразить. Кому ж доля найгірша припала,—
490] Страх під ногою тоді. На вершині нещасть — ми безпечні.
491] Хай собі слухає! Хай, як і досі, ненавидить всіх нас,
492] Що з Діомедом пливуть! Над тією ненавистю нині
493] Ми сміємось і тим більше, чим більша у злісниці влада!»
494] Так от Акмон із Плеврона Венеру їдкими словами
495] Все дратував і до гніву схиляв, і без того ворожу.
496] Мало хто мову Акмона схвалив. Майже всі одностайно,
497] Друзі, картаєм його. Той озватись хотів, але голос,
498] Як і для голосу шлях, у зухвальця потоншали; пір'ям
499] Стало волосся, у пір'я й нова зодягається шия,
500] Груди і спина; де руки були в нього, там проростають
501] Довші пір'їни; де лікті були,— вигинаються крила.
502] Більша частина ноги вже зробилася пальцями. Тверднуть
503] І роговіють уста, переходячи в гостру кінцівку. [252]
504] Дивляться, вражені, з Ліком Ідас і Ніктей з Рексенором,
505] Вирячивсь тупо Абант. А тим часом, задивлені в нього,
506] Стали птахами й самі. Щораз більша частина загону
507] Крилами над кораблем лопотить, біля весел кружляє.
508] Що то були за птахи, очевидно, хотів би ти знати,—
509] Лебеді це не були, але схожі на лебедів білих.
510] Ледве приплив я сюди, де сухі апулійського Давна
511] Зять, посідаю поля; ну й моїх ще тут жменька осіла».
512] Змовк на тім слові Ойнід. Калі доні ї межі покинув,
513] І Певкетійський затон, і долини Мессапії Венул.
514] Бачить печеру він там. її праліс окутує тінню,
515] Вколо — шумкий очерет. Нині Пан козлоногий той закут
516] Облюбував, а колись там селилися німфи лякливі.
517] Тут якось їх, перестрівши, сполохав пастух апулійський.
518] Зразу навтіки пустились вони, та, отямившись трохи
519] Від переляку, й побачивши, хто їх надумав догнати,
520] В мірнім танку, погордивши нахабою, знов закружляли.
521] Той почав лаяти їх, а тоді й застрибав по—сільському —
522] Я, мов, танцюю не згірш; і вставляв ще й слова непристойні.
523] Доти молов язиком, поки горло не здерев'яніло:
524] Деревом він таки став; його вдачу й по сокові видно:
525] Через язик апулійця маслина в плодах своїх має
526] Терпкість; вона просочилась у дерево від лихослів'я.
527] Отже, ні з чим посланці повернулись, і мусять рутули
528] Без етолійців, лише на свої покладаючись сили,
529] Якось давати в війні собі раду. Вже й крові чимало
530] Сторони дві пролили. Смолоскипами в судна соснові
531] Кидає Турн, і вогонь йде на тих, кого хвиля не вкрила.
532] Віск, і смолу, й усе те, чим пожадливий живиться пломінь,
533] Мульцібер їв—пожирав. До вітрил підповзав по високій
534] Щоглі; вже й лави гребців у заглибленні суден диміли.
535] Тут спохватилася Мати богів: це ж на їді високій
536] Зрубано сосни для тих кораблів — і повітря луною
537] Мідний тимпан колихнув, заячали самшитові флейти.
538] Миттю, землі не торкаючись, леви примчали богиню.
539] «Марно,— рекла Пресвята,— ти цим суднам, богозневажний
540] Турне, грозиш: не дозволю вогневі захланному взяти
541] Те, що складає частину дібров моїх високогірних!»
542] Щойно промовила — грім загримів, а за ним сипонуло
543] Градом важким та дощем полило із понурої хмари.
544] Раптом зітнувшись, повітря лунке й набубнявілі води
545] Зрушили з місця Астрея сини, позмагатись охочі.
546] На одного з них опершись, конопляні линви, що ними
547] Судна фрігійські кріпилися, рве благодатная Мати.
548] Мчать кораблі, нахилившись набік, і в глибінь поринають.
549] Дерево м'якне, однак, набуває властивостей тіла:
550] Де було гнуте судно — голова вже зринає, обличчя; [253]
551] Пальцями весла стають і ногами, що плавати звиклі.
552] Бік, як і був, залишається боком. А балка повздовжня
553] В нижній частині судна — хребетним стовпом уже служить;
554] Щогли та реї — руками й раменами; снасті — волоссям.
555] Синьою барва лишається. В хвилях, котрі нещодавно
556] Страх наганяли на них, почали танцювати грайливо
557] Німфи морські. Хоч вони й на скелястій вершині зростали,—
558] Хвилю шанують м'яку, мов забули, відкіль вони родом.
559] Та не забули того, як натерпілись тяжко на морі,
560] Скільки зазнали пригод,— і не раз підставляли долоні
561] Під корабель, що тонув, якщо тільки не віз він ахейців.
562] Не забували й фрігійського смутку, лихі на пеласгів.
563] Ось чому раді були, як уламки нерітського днища
564] Вгледіли; ось чому раді були, що судно Алкіноя
565] Начеб у землю вросло серед хвиль, почало кам'яніти.
Перейти на страницу: