Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
Вежі виходили з ладу одна за одною. Деякі загорялися, коли блоки щитків із ліхтарями всередині зривалися з кріплень і пробивали дахи операторських кабін, розбризкуючи палаючу олію. Гасити пожежу в дерев’яній кабіні на висоті шістдесяти футів — справа безнадійна; тому просто зісковзуєш вниз по аварійному тросу й відбігаєш на безпечну відстань, звідки можна насолодитися видовищем.
Перш ніж хоч хтось почав прибирати руки з клавіатури, горіло чотирнадцять веж. А що далі? Ти ж маєш наказ. На «Шляху» не повинно бути жодних, повторюю, жодних інших повідомлень, поки не пройде ось ця семаграма. І що ж робити?
Мокр прокинувся: в його голові палав «Великий шлях».
«Димний Гну» хотіли зруйнувати компанію й підібрати уламки — і він розумів чому. Але це не спрацювало б. Де-небудь на Лінії та трапиться хоч один нетиповий інженер, який ризикне роботою й відправить вперед повідомлення: до вас іде семаграма-вбивця, передавайте її повільно. І це буде кінець. О, доставка семаграми в результаті може зайняти день чи й два — але ж вони матимуть на це декілька тижнів. А хтось інший і собі дотумкає зіставити її текст із тим, який був відправлений першою вежею. Завдяки цьому Злотний знову викрутиться — ні, завдяки цьому він вийде героєм. Він скаже, що повідомлення підмінили, і матиме рацію. Повинен бути інший спосіб.
Хоча «Гну» мали правильне бачення. Змінити повідомлення було годящим способом — якщо тільки він зможе зробити це по-розумному.
Мокр розплющив очі. Він спав за робочим столом, і хтось підклав йому під голову подушку.
Коли востаннє він спав у пристойному ліжку? Ах, так, тієї ночі, коли його схопив пан Помпа. Тоді він встиг провести пару годин на орендованому ліжку з матрацом, який не ворушився під ним і не був набитий каміняччям. Щастя.
Перед його очима промайнули кілька попередніх годин. Він застогнав.
— Доброго Ранку, Бане Губберук, — сказав зі свого кутка пан Помпа. — Вашу Бритву Нагострено, Чайник Кипить, І, Я Впевнений, Чай Ось-Ось Принесуть.
— Котра година?
— Полудень, Бане Губберук. Ви Повернулися Лише Під Ранок, — із докором додав ґолем.
Мокр знову застогнав. Шість годин до перегонів. А тоді назад до своїх гнізд полетить стільки голубів, що це буде схоже на сонячне затемнення.
— У Місті Велике Збудження, — доповідав ґолем, поки Мокр голився. — Домовлено, Що Точка Старту Має Бути На Площі Сатор.
Мокр, майже не слухаючи, дивився на своє відображення. Він завжди підіймав ставки, це був рефлекс. Ніколи не обіцяй досягти можливого. Обіцяй досягти неможливого — адже іноді неможливе стає можливим (якщо знайти правильний підхід), або принаймні межі можливого нерідко вдається розсунути. А якщо ти зазнаєш поразки — що ж, це ж було неможливим.
Та тепер він зайшов надто далеко. О, у визнанні того, що коні не можуть тягти диліжанс зі швидкістю тисячі миль на годину, не було б великої ганьби. Але Злотний задере носа, а пошта так і лишиться просто незначущою, старомодною, відсталою структурою, маленькою й неконкурентоздатною. Злотний знайде спосіб утримати контроль над «Великим шляхом», ще більше знижуючи витрати, вбиваючи людей із жадоби...
— З Вами Все Гаразд, Бане Губберук? — спитав з-за його спини ґолем.
Мокр дивився у власні очі — й у те, що відображалося в їхній глибині.
Ох, парубче.
— Ви Порізалися, Бане Губберук, — сказав пан Помпа. — Бане Губберук?
«Дивно, що не зарізався», — подумав Мокр. Але це була другорядна думка, окрай великої темної думки, що формувалася зараз у дзеркалі.
Зазирни в безодню — й побачиш, як там росте і тягнеться до світла Щось. Воно прошепотіло: «Зроби це. Це спрацює. Повір».
Ох, парубче. «Цей план і справді спрацює», — подумав Мокр. Він простий і смертоносний, як бритва. Але треба бути безпринципною людиною, щоб про це навіть лише подумати.
Що ж, із цим проблем нема.
Я вб’ю вас, пане Злотний. Я вб’ю вас в особливий спосіб, спосіб пройдисвітів, шахраїв і брехунів. Я заберу все, крім вашого життя. Я позбавлю вас ваших грошей, вашої репутації й ваших друзів. Я обплутуватиму вас словами, доки ви не опинитеся в них, як у коконі. Я не лишу вам нічого, навіть надії...
Він обережно завершив гоління і стер із підборіддя рештки піни. Насправді крові з порізу було не так і багато.
— Гадаю, мені не завадить ситний сніданок, пане Помпо, — сказав він. — А потім я маю деякі справи. А тим часом, чи не могли б ви знайти мені мітлу? Солідну березову мітлу? І ще намалювати на держаку кілька зірочок?