Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
Мокр піднявся до свого кабінету. Золотий костюм був на своєму вішаку. Він вдягнув його. Тепер треба було зробити ще одну справу. Нуднувату, але необхідну. Тож він її зробив.
О пів на шосту плитка підлоги затріщала під ногами пана Помпи, який увійшов, тягнучи за собою мітлу.
— Скоро Старт Перегонів, Бане Губберук, — промовив він.
— Маю завершити кілька справ, — сказав Мокр. — Тут листи від будівельників і архітекторів, і, ох, хтось хоче, щоб я зцілив бородавки... Я справді мушу попрацювати з паперами, пане Помпо.
В усамітненні кухні Хаббара Злотного Ігор писав записку, дуже акуратно добираючи слова. Врешті-решт потрібно бути точним у дрібницях. Не можна просто взяти й дати драла, як нічний злодюжка. Треба прибрати, переконатися, що в коморі досить запасів, вимити посуд і забрати з коробки з дріб’язком на господарство рівно ту суму, яку тобі винні.
Неприємно, справді. Довший час це ж була така добра робота. Злотний не вимагав від нього аж надто багато працювати, тож Ігор розважався тим, що залякував решту прислуги.
Ну чи більшу її частину.
— Так шкода, що ви йдете, пане Ігорю, — звернулася до нього пані Жарховай, куховарка. Вона промокнула очі носовичком. — Ви були справжнім ковтком свіжого повітря.
— Нічого нє вдієшь, пані Жархавай, — сказав Ігор. — Я сумуватиму за вашимі стейкамі й пірагом із ниркамі, це точна. Аж сєрце радіє, кали бачиш жінку, яка може зрабити щось з аб’їдків.
— Я зв’язала вам оце, пане Ігорю, — промовила куховарка, нерішуче простягаючи маленького м’якого пакунка.
Ігор обережно відкрив його й побачив балаклавку в біло-червону смужку.
— Я подумала, що це триматиме в теплі вашу голівку, — шаріючись, сказала пані Жарховай.
Ігор хвилину боровся із собою. Куховарку він любив і поважав. Йому ніколи не доводилося бачити жінку, яка настільки вміло вправлялася б із гострими ножами. Що ж, іноді про кодекс Ігорів доводиться забути.
— Пані Жархавай, здаєцца, ви казали, що маєте сестру у Квірмі? — спитав він.
— Саме так, пане Ігорю.
— Зараз дужє добре було б, якби ви паїхали да неї в гості, — твердо сказав він. — Нє питайцє менє чьому. На всє добрє, пані Жархавай. Я буду вдячна згадувати вашу пєчінку.
Була вже за десять шоста.
— Якщо Ви Вирушите Зараз, Бане Губберук, Ви Прибудете На Старт Саме Вчасно, — прогуркотів ґолем зі свого кутка.
— Це суспільно важлива справа, — суворо відкарбував Мокр, пробігаючи чергового листа. — Я демонструю доброчесність і вірність обов’язку.
— Так, Бане Губберук.
Мокр потягнув час до десяти хвилин на сьому, бо до площі було п’ять хвилин безтурботної неспішної ходи. Потому він полишив Поштамт у супроводі ґолема, завдяки чому його вихід був певною протилежністю неспішності та безтурботності.
При його появі натовп на площі розступився, залунали вітальні вигуки — й смішки, коли присутні роздивилися мітлу у нього на плечі. Держака було розмальовано зірками — отже, це була магічна мітла. На таких забобонах заробляються статки.
«Знайди даму», «Знайди даму»... Певним чином, це була ціла наука. Звичайно, тут дуже ставало в пригоді вміння тримати три карти в рукаві; власне, це й був ключ до успіху.
Мокр досягнув у цьому майстерності, та все ж таки відчував, що звичайні механічні прийоми — це трохи нецікаво, трохи не його рівень. Були інші способи: ввести в оману, відволікти, розгнівати. Розгнівати завжди бувало корисно. Розгнівані люди роблять помилки.
Посеред площі був клаптик вільного місця, у центрі якого стояв диліжанс, на якому гордовито вивищувався Джим на прізвисько Лом.
Коні аж сяяли, деталі диліжанса виблискували в світлі смолоскипів. А от групка осіб, що стояли поруч, мала не настільки блискучий вигляд.
Тут були пара представників «Шляху», кілька чарівників та, звісно ж, іконографіст Отто Крикк. Вони обернулися й привітали Мокра з виразами облич в усьому спектрі — від полегшення до якнайглибшої підозри.
— Ми тут уже обговорювали можливість вашої дискваліфікації, пане Губперук, — з суворим виглядом заявив Ридикуль.
Мокр передав мітлу панові Помпі.
— Щиро перепрошую, пане Архіректоре, — сказав він. — Я перевіряв ескізи нових марок і геть втратив відчуття часу. О, доброго вечора, професоре Пельц.
Патологобібліомант обдарував його широкою усмішкою й підняв угору банку.
— І професоре Зоба, — проголосив він. — Старий хотів би зрозуміти, через що зчинився подібний гармидер.