Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
— А це — пан Поні з «Великого шляху», — сказав Ридикуль.
Мокр обмінявся з інженером рукостисканнями.
— А пан Злотний не з вами? — підморгуючи, поцікавився він.
— Він, е-е-е, спостерігає зі своєї карети, — нервово позираючи на Мокра, відповів інженер.
— Добре, раз ви обоє тут, пан Впертонз вручить вам по копії повідомлення, — прорік Архіректор. — Пане Впертонзе?
На світ було явлено два пакунки. Мокр розгорнув свій і вибухнув реготом.
— Але ж це книга! — скричав пан Поні. — На її кодування піде ціла ніч. А там ще й діаграми!
«Почнімо», — вирішив Мокр і рвонувся вперед зі швидкістю кобри.
Він вихопив книгу з рук ошелешеного Поні, гарячково прогортав її, схопив одразу жменю сторінок і видер їх під одностайне «ох» навколишнього натовпу.
— Прошу пана, — сказав він, вручаючи Поні вирвані сторінки. — Ось ваше повідомлення! Сторінки 79–128. Ми доставимо решту книги — а сторінки, яких не вистачає, отримувач зможе вставити, якщо вони прибудуть вчасно!
Від уваги Мокра не сховався розлючений погляд пана Пельца, тож він додав:
— Я переконаний, їх можна дуже акуратно вклеїти.
Це був безглуздий, але гучний, ефектний, веселий і безжальний жест, і, зрештою, якби вже Мокр не знав, як привернути увагу юрми, то хто б він був такий. Пан Поні позадкував, мнучи в руках видерті сторінки.
— Я не мав на увазі... — почав він, але був перерваний словами Мокра:
— Зрештою, ми ж маємо такий великий диліжанс для такої маленької книжки.
— Я тільки про те, що кодувати малюнки дуже довго... — запротестував пан Поні.
Протестувати він не звик. Механізми з ним ніколи не сперечалися.
Мокр дуже правдоподібно зобразив глибоку стурбованість.
— Так, це не дуже чесно, — сказав він і обернувся до Зрозума Впертонза. — А вам так не здається, пане Впертонз?
Чарівник був розгубленим.
— Але ж після того, як вони закодують повідомлення, на його доставку до Ґеної знадобиться тільки кілька годин! — промовив він.
— І все ж я змушений наполягати, — заявив Мокр. — Нам не потрібні нечесні переваги. Постіймо, Джиме, — звернувся він до візника. — Дамо семафористам фору.
З найбезневиннішим виразом обличчя він обернувся до Зрозума та пана Поні:
— Години буде достатньо, панове?
Натовп вибухнув. «О боги, як же добре я це вмію, — подумав Мокр. — Якби ж ця мить ніколи не минула!»
— Пане Губперук! — почув він.
Мокр роззирнувся по морю облич і нарешті побачив, хто гукав.
— А, панно Сахарисо. Ваш олівець напоготові?
— Ви справді зачекаєте, поки «Великий шлях» кодуватиме повідомлення? — сміючись, запитала вона.
— Аякже, — відповів Мокр, беручись за вилоги свого осяйного піджака. — Ми, на Поштамті, люди чесні. Між іншим, чи можна скористатися нагодою й розповісти вам про нашу нову марку «Зелена капуста»?
— А ви не задалеко цілитеся, пане Губперук?
— Аж до самісінької Ґеної, панночко! Я вже сказав, що клей на цих марках має капустяний смак?
Тепер Мокр не зміг би спинитися й за гору золота. Ось цим жила його душа: балансувати на гребені лавини, дорогою витворюючи несправжній світ через вуха та свідомості людей. Саме заради цього він видавав скельця за діаманти, дозволяв картам пурхати в своїх пальцях, із посмішкою стояв перед банківськими клерками, поки вони вивчали його фальшиві чеки. Це було його пристрастю — чиста, без домішок, насолода від того, щоб увіпхнути конверт...
Хаббар Злотний рухався крізь натовп, як акула крізь косяк пічкурів. Він кинув на Мокра старанно байдужий погляд і обернувся до пана Поні.
— Якісь проблеми, панове? — спитав він. — Уже пізно.
У тиші, крізь яку пунктиром проходили смішки з юрми, Поні спробував пояснити ситуацію — наскільки він взагалі був здатен її зрозуміти.
— Ясно, — сказав Злотний. — Вам приємно з нас кепкувати, пане Губперук? Тоді дозвольте поінформувати вас, що «Великий шлях» не заперечуватиме, якщо ви вирушите просто зараз. Гадаю, ми можемо дати вам пару годин фори, не проти?
— О, звичайно, — сказав Мокр. — Якщо вам від цього стане легше.
— Безумовно, стане, — серйозно сказав Злотний. — Краще буде, пане Губперук, якщо ви будете подалі звідси.
Мокр вловив підтекст, бо чекав на щось подібне. Злотний поводився ґречно й поважно, але очі його були як темні металеві кульки, а в голосі лунали обертони вбивства. Тим часом Злотний спитав: