Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
— Добре, але чому «Димний Гну»? — спитав Мокр.
— Це кракерський сленговий вираз для надшвидкого повідомлення, яке пересилається по всій системі, — з гордістю пояснив Нормальний Алекс.
Мокр обміркував це.
— Логічно, — сказав він нарешті. — Якщо в команді тільки троє людей, і у всіх імена починаються з однієї й тієї ж літери, я б теж обрав подібну назву.
Вони знайшли спосіб проникнути в систему семафорів, і ґрунтувався він ось на чому: вночі семафорних веж не видно. Видно тільки вогні. І якщо ви не вирізняєтеся чудовим відчуттям напрямку, то єдиний спосіб встановити, хто передає семаграму — це вихідний код. А інженери знали багато кодів. О-о-о, багато.
— Тобто ви можете надсилати семаграми безкоштовно? — здивувався Мокр. — І ніхто не помічає?
Відповіддю були три самовдоволені усмішки.
— Це легко, — сказав Схиблений Ал, — коли знаєш як.
— А звідки ви дізналися, що та вежа має зламатися?
— А це ми її зламали, — сказав Нормальний Алекс. — Зіпсували диференційний барабан. Щоб розібратися з таким, потрібні години, бо оператори мусять...
Решту фрази Мокр прослухав. Звичні йому безневинні слова кружляли в ній, як уламки під час повені, зрідка виринали на поверхню, відчайдушно махали і знову зникали, затягнуті течією.
Він пару разів помітив «це», перш ніж воно потонуло остаточно, і навіть «роз’єднання» та «ланцюгову передачу» — але довжелезні технічні терміни з ревиськом напирали й поглинали все.
— ...і це займає мінімум пів дня, — завершив Нормальний Алекс.
Мокр безпорадно подивився на двох його компаньйонів.
— І що конкретно все це означає? — спитав він.
— Що коли відправити спеціальну семаграму, можна зіпсувати всю механіку системи, — сказав Схиблений Ал.
— Весь «Шлях»?
— Теоретично, — уточнив Схиблений Ал. — Бо код запуску і код відміни...
Знову ринула технічна повінь, і Мокр розслабив свідомість. Механікою він не цікавився: він вважав гайковий ключ пристроєм, у комплект якого входить хтось інший, хто повинен його тримати. Легше було просто усміхатися й чекати. З винахідниками завжди так: вони обожнюють пояснювати. Треба просто дочекатися, доки вони дійдуть до вашого рівня знань — навіть якщо їм доведеться для цього лягти.
— ...хай там як, більше це не вдасться, бо, кажуть, вони зараз змінюють...
Мокр роздивлявся голуба в кутку, аж доки знову не настала тиша. А. Схиблений Ал завершив — і, судячи з усього, не на оптимістичній ноті.
— То ви не можете цього зробити, — приречено промовив Мокр.
— Зараз ні. Старий пан Поні може бути трохи схожим на бабусю, але коли виникає проблема, він сідає і вдумується в кожну дрібничку. Він цілий день змінював усі коди! Ми чули від одного з наших товаришів, що кожен семаграфіст відтепер повинен мати персональний код. Вони працюють дуже ретельно. Я знаю, панна Коханна Краса вважає, що ми могли б вам допомогти, — але той виродок Злотний перекрив увесь кисень. Він боїться, що ви переможете.
— Ха! — сказав Мокр.
— За тиждень-другий ми придумаємо інший спосіб, — сказав Непевний Адріян. — Ви не можете відкласти справу до того часу?
— Ні, не думаю.
— Шкода, — сказав Адріян.
Він машинально крутив у руках невелику скляну трубку, яка світилася червоним. Коли він її перевертав, світло робилося жовтим.
— Що це? — запитав Мокр.
— Прототип, — пояснив Непевний Адріян. — Це могло би прискорити нічну роботу «Шляху» майже втричі. Тут використовуються перпендикулярні молекули. От тільки «Шлях» якось не вітає нових ідей.
— Може, тому, що ці штуки вибухають від удару? — припустив Нормальний Алекс.
— Не завжди.
— Гадаю, мені б не завадило на свіже повітря, — заявив Мокр.
Вони вийшли в ніч.
Не дуже далеко продовжувала мигтіти диспетчерська вежа, і в інших частинах міста то тут, то там теж виднілися освітлені семафори.
— Ось це яка вежа? — спитав Мокр, вказуючи ніби на зірку в небі.
— З Гільдії злодіїв, — сказав Непевний Адріян. — Загальний сигнал для членів Гільдії. Я їх читати не вмію.
— А ця? Це не перша вежа на шляху до Сто Лата?
— Ні, це станція Сторожі біля Осердних воріт. Загальний сигнал для Псевдополь-Ярду.
— З вигляду вона далеченько.
— Просто вони використовують маленькі блоки щитків, от і все. А Вежу № 2 звідси й не видно — Академія затуляє.