Поштова лихоманка
- Автор: Пратчетт Теренс Дэвид Джон
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-772-2
- Переводчик: Олександр Мехельсон
- Жанр: Юмористическая фантастика
Электронная книга - «Поштова лихоманка». Краткое содержание книги:
Поштова лихоманка. Террі Пратчетт
ПРОЛОГ ЗА 9000 РОКІВ ДО
Флотилії мертвих плавають усім світом по підводних річках.
Про це не знає майже ніхто. Але теорію зрозуміти неважко.
Теорія така: океан, врешті-решт, багато в чому — лише вологіша форма повітря. А ні для кого не секрет, що чим нижче ви є, тим повітря густіше — як і тим розрідженіше, чим вище піднятися. Звідси випливає, що коли перекинуте бурею судно починає тонути і йде під воду, то рано чи пізно воно має досягти такої глибини, де вода стане настільки в’язкою, що не дасть йому змоги занурюватися далі.
Словом, судно перестане тонути й почне плавати під водою, вже недосяжне для океанських штормів, але й ніяк не здатне досягти дна.
Тут панує спокій. Спокій смерті.
Нерідко загиблі кораблі ще мають такелаж; деякі — навіть вітрила. А чимало досі мають і команду, яка заплуталася у снастях чи лишилася прив’язаною до гребних коліс.
Їхні безцільні подорожі, в яких не побачити жодної гавані, тривають, бо під поверхнею морів існують течії; тож мертві кораблі з командами зі скелетів мандрують світом, над затонулими містами й затопленими горами, доки грибок та корабельні черви не перетворюють їх на пил.
Зрідка відвалюється якір, долає весь шлях до темної, холодної безмовності долини в недосяжній глибині і збурює тисячолітню тишу, здійнявши хмару мулу.
Один такий якір ледь не поцілив Анґхаммарада просто там, де він сидів і споглядав дрейф кораблів високо вгорі.
Йому це запам’яталося, адже це була чи не єдина цікава подія за дев’ять тисяч років.
ПРОЛОГ ЗА МІСЯЦЬ ДО
Є така... хвороба семаграфістів.
Вона схожа на хворобу, відому як «калентура»; на неї потерпають моряки у довгих рейсах, коли, після тижнів штилю під безжальним сонцем, їм раптом починає видаватися, що корабель стоїть серед зеленого поля — і вони ступають крок за борт.[1]
Семаграфістам же іноді здається, що вони вміють літати.
Між високими вежами семафорів лежить приблизно по вісім миль, а якщо вилізти на вершечок, опинишся десь за сто п’ятдесят футів над рівниною. Якщо попрацювати там досить довго з непокритою головою, то, як переказують, ваша вежа стане здаватися все вищою, а сусідня вежа — все ближчою, і вам може видатися, що можна перестрибнути з однієї на іншу, чи, осідлавши невидимі семаграми, кружляти між них, як сніжинка, а може, й вирішити, що ви сам — семаграма. Дехто вважає, що, можливо, це всього лише збурення мозку, викликане виттям вітру в тросах. Достеменно не знає ніхто. Ті, хто ступають у повітря за сто п’ятдесят футів від землі, надалі нечасто виявляють схильність до дискусій.
Вежа злегка похитувалася на вітрі, але це було добре. В цій вежі було чимало нових інженерних рішень. Вона використовувала енергію вітру для приведення в дію своїх механізмів, вона не могла переломитися, бо була збудована гнучкою, вона більше скидалася на дерево, ніж на споруду. Більшу частину її можна було зібрати на землі й здійняти вертикально менше ніж за годину. Це був шляхетний і красивий витвір. І, завдяки новій системі щитків та кольорових вогнів, вона могла надсилати семаграми вчетверо швидше за старі вежі.
Принаймні зможе, щойно вдасться вирішити кілька проблем із затримкою дії деяких пристроїв...
На самісіньку верхівку вежі хутко видряпувався якийсь юнак. Більшу частину шляху він провів у липкому сірому ранковому тумані, а далі вже рухався в яскравому сонячному світлі, тим часом як туман лежав під ним аж до самісінького обрію, наче море.
Він не приділяв краєвидам жодної уваги. Він ніколи не мріяв літати. Він мріяв про машини, про те, щоб змусити їх працювати краще, ніж будь-коли.
Наразі він хотів зрозуміти, чому нові щитки теж заклинило. Він же змастив повзунки, перевірив тросики, а потім вистромився далеко на відкрите повітря, щоб перевірити самі щитки. Такого робити не дозволяється, але кожен на Лінії знає, що часом інакше нічого не полагодиш. Хай там як, ви в цілковитій безпеці, якщо подбали про...
Почулося «дзень». Він обернувся і побачив карабін свого страхувального троса на доріжці внизу, побачив тінь, відчув жахливий біль у пальцях, почув власний крик і впав...
...як якір.
Розділ перший
В якому наш Герой спізнає Надію, найбільший дар — Сандвіч каяття з беконом — Понурі рефлексії ката про страту на горло — Знамениті останні слова — Наш герой помирає — Янголи (обговорення) — Непридатність деяких пропозицій щодо мітел — Несподівана гонитва — Світ, вільний від чесних людей — Чоловік-стрибунець — Вибір є завжди
1
Історична правда епохи Великих географічних відкриттів; назва хвороби має іспано-португальське походження. — Прим. пер.