Метаморфози

154] Поки, під гору йдучи, такі думи снувала Сівілла, 155] З темних глибин, із стігійської мли, до евбейського міста 156] Вийшов троянець Еней. Після жертвоприношень торкнувся 157] Тих берегів, що тоді годувальниці ймення не знали. 158] Після трудів довголітніх виснажливих тут зупинився 159] Неріта син, Макарей, з товариства бувальця Улісса. 160] Мужа того, що покинутий був під строминами Етни,— 161] Ахеменіда,— впізнав. Що живим його стрів так неждано, 162] Вкрай здивувався. «Який тебе бог, який випадок дивний, 163] Ахеменіде, вберіг? — поцікавився.— Як на троянське, 164] Грек, ти потрапив судно! До яких берегів пливете ним?» 165] Той, не такий вже, яким був колись,— не брудний і кошлатий, 166] Не в лахманах, яке зшив колючками,— на те запитання 167] Так одгукнувся: «Хай знов дикуна Поліфема побачу 168] й пащу, з якої так часто людська рівчаками спливала 169] Кров, якщо цей корабель від Ітаки мені не дорожчий 170] І від домівки, Еней же — від рідного батька. Ніколи 171] Я не віддячусь належно йому, хоч би як намагався! 172] От говорю я, і дихаю, й сонце на небі ясному 173] Бачу,— то як можу бути невдячним та непам'ятливим? 174] Те, що тоді я живцем не потрапив у пащу Кі клопа,— [245] 175] Також заслуга його. Коли й нині з життям розпрощаюсь, 176] Буду в землі спочивать, а таки не в нутрі людожера. 177] Що я в той час одчував (коли страх ще лишив мені здатність 178] Щось відчувати!), побачивши, кинутий напризволяще, 179] Як одпливаєте ви! Вам гукнути хотів, та боявся, 180] Щоб не почув Поліфем. Через оклик Улісса під воду 181] Й ваш корабель мав піти: цілий верх одлупивши від скелі, 182] Велет у море далеко метнув ним, щоб вас потопити. 183] Бачив я й те, як рукою могутньою він побережні 184] Брили жбурляв, і летіли вони, наче пущені з пращі. 185] Пінилось море, і я аж тремтів, чи судно з того виру 186] Випірне, начеб і я, не покинутий там був, на ньому! 187] Щойно втекти вам од смерті вдалося,— Кіклоп ошалілий 188] Етну обходити став, завиваючи люто від болю. 189] От він намацує гори й ліси, та, позбавлений ока, 190] Часом на скелю якусь набіжить; окривавлені руки 191] В гніві до моря тоді простягаючи, знай, проклинає 192] Цілу Ахайю: «Якби—то Улісс чи з дружків його будь—хто 193] Зараз попався мені, щоб я лють свою міг наситити! 194] Нутрощі виїм йому! І живцем ось цією рукою 195] Я на шматочки його розірву! Своє горло наповню 196] Кров'ю! Суглоби його затріщать під моїми зубами! 197] Легше тоді буду зносити втрату єдиного ока!» 198] Всяке таке говорив. Омлівав я од жаху блідого, 199] Бачачи зблизька обличчя його, закривавлене, дике, 200] Руки страшні й величезну, та вже не потрібну очницю, 201] Постать і бороду, геть зашкарублу від крові людської… 202] Коротко кажучи, бачив я смерть,— але це ще марниці! — 203] Вже мені думалось: він ухопив мене, вже моє тіло 204] Тоне в його животі… Не стирався—бо днини тієї 205] Образ жахний, коли двох із супутників наших на землю 206] Він кулаком, наче довбнею вклав, кілька раз лупонувши. 207] Потім, немов розкуйовджений лев, навалившись на здобич, 208] Кишки, і м'ясо ще тепле, і білу кісток серцевину — 209] Трепетне тіло людське — запихав у нутро ненажерне. 210] Дрож огорнула мене. Я стояв півживий, сполотнілий, 211] Бачив, як рот він собі набивав і раз по раз криваву 212] їжу — шматочки людей — виригав із вином одночасно. 213] «Ось що чекає, сердего, й тебе!» — непокоїла думка. 214] Дням я рахунку не вів, омліваючи й при шарудінні; 215] Смерті боявсь над усе, але смерті, признатися, й прагнув. 216] Голод гасив жолудьми, їв траву, перемішану з листям. 217] Голий, самотній, зневірений, муки ждучи та загину, 218] Врешті, я вгледів ось цей корабель під вітрилом у морі. 219] Кинувсь до берега, став окликать і махати руками — 220] Й долю схилив: на троянське судно прийняли мене, грека! 221] Ти розкажи тепер про пережите, супутнику милий, [246] 222] І про вождя, і про тих, що з тобою довірились морю».