Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику
- Автор: Джудіс Джон Б.
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-3913-5
- Переводчик: Наталія Палій
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику». Краткое содержание книги:
Як економічна криза змінила світову політику? Що відбувається в глобальній політиці? Чи можна скласти теперішні події в політичному світі в один-єдиний пазл? Чому на виборах перемагають популісти?
Джон Б. Джудіс детально й захопливо пояснює, як сприймати і як зрозуміти сучасний сплеск популізму, яку роль у політиці відіграють інформаційні технології та як вибори в будь-якій країні впливають на світову політичну систему.
У своїх перших промовах у межах виборчої кампанії Перо починав із нападів на дефіцит, однак на пізніших етапах він заходився критикувати торгові угоди, перенесення виробництва за кордон та лобістів із Кей-стрит[119]. Це знайшло відгук серед виборців. Згідно із листопадовими екзит-полами, на питання «Як, на вашу думку, загалом торгівля США з іншими країнами впливає на робочі місця в США: створює більшу кількість, знищує чи ніяк не впливає?» 49 % проти 35 % виборців Перо відповіли, що США втрачає робочі місця[120]. Як зазначили Руї Тейшейра та Гай Моліно у своєму дослідженні виборів, опублікованому 1993 року, «під час теледебатів найбільше схвалення (і серед глядачів у студії, і серед тих, хто дивився дебати вдома) викликали ті пасажі Перо, у яких він різко заявляв про потребу обмежити вплив іноземних лобістів і зайняти жорсткішу позицію щодо торгівлі США»[121]. Він і віддані йому голоси стали першим чітким запереченням неоліберальної програми.
Пет Б’юкенен
Того самого року, коли Перо взяв участь у президентських перегонах, колишній спічрайтер Ніксона та Рейгана Пет Б’юкенен кинув виклик Джорджеві Бушу-старшому під час висунення кандидата в президенти від Республіканської партії. Він виступав проти Буша перш за все з правих позицій, критикуючи президента за зраду урочистої обіцянки не підвищувати податки. Але Б’юкенен також розпікав Буша за надмірне розширення зобов’язань США за кордоном і нехтування проблемою, що її становлять для американської економіки Японія та Західна Європа. «Ми не можемо просто дозволити, щоб сюди прибував іноземний імпорт і позбавляв нас американських робочих місць», — заявив Б’юкенен у передвиборчій промові[122]. Він несподівано набрав 38 % у Нью-Гемпширі. Це був чіткий знак, що республіканці незадоволені Бушем. Однак у жодних наступних праймериз Б’юкенен не зміг перевершити цей показник, оскільки його сприймали як протестного кандидата.
1996 року Б’юкенен знову вирішив балотуватися. Цього разу він більш очевидно націлився на неоліберальний порядок денний, який поділяли і республіканці, і демократи. Напередодні кампанії Б’юкенен писав: «Поки транснаціональні корпорації дедалі жорстокіше конкурують між собою, працівники першого світу втрачають цінність... Що зробила глобальна конкуренція для якості життя Середньої Америки[123]? Для чого, зрештою, існує економіка, якщо не для цих людей?»[124]. В іншій колонці він застерігав: «Битва за майбутнє буде як баталією всередині партій, так і боєм між партіями та герцем між найманими працівниками „грошових мішків“, які давно відкинули вигадливі, але нежиттєздатні старі ідеї національності, — і популістами, патріотами та націоналістами, які не хочуть світу Роберта Рубіна[125] [міністра фінансів при Біллі Клінтоні]»[126]. Під час кампанії він атакував корпоративну Америку та Уолл-стрит. «Більше не буде ніяких Генеральних угод із тарифів та торгівлі (General Agreement on Tariffs and Trade, GATT), ухвалених на користь банкірів з Уолл-стрит», — пообіцяв Б’юкенен під час зустрічей у межах кампанії в Янгстауні. Висловився і щодо NAFTA: «Ви не змусите американців, які отримують десять доларів за годину, конкурувати з мексиканськими працівниками, які мусять працювати за долар за годину». Водночас на тлі перетворення імміграції на велику проблему в Європі Б’юкенен був також першим основним кандидатом у президенти, який виокремив питання нелегальної імміграції. Фактично він пообіцяв припинити імміграцію взагалі: «Країна, що втрачає контроль над своїми кордонами, більше не є справжньою країною», — заявив він[127].
Б’юкенен, який чудово описав свою кампанію як похід «селян із вилами»[128] проти «істеблішменту», вразив і вашингтонських експертів, і лідерів партій, отримавши перше місце на кокусах[129] на Алясці та в Луїзіані, відставши на два пункти від фаворита — сенатора Боба Доула в Айові і, зрештою, вигравши праймериз у Нью-Гемпширі. Однак після Нью-Гемпшира партійні лідери та експерти згуртувалися навколо Доула, і Б’юкенен не зміг перемогти на інших праймериз. Його провал частково пов’язаний із тим, що виборці, як і 1992 року, розглядали його як протестного кандидата. Зрештою, він ніколи не обіймав виборної посади. Він був забіякуватий, красномовний, кумедний, часом неприємний, а в інший момент — щедрий, але він не був схожий на президента.
Провал кандидатури Б’юкенена був спричинений також тим, що відбувалося в американській економіці. Як і Перо 1992 року, Б’юкенен спочатку використав у своїх інтересах ослаблення економіки. Навіть на початок 1996 року США ще повністю не оговталися від так званого «безробітного відновлення»[130] та відставання в зростанні заробітної плати. Однак навесні 1996 року безробіття впало нижче від позначки в 5 %, а реальний дохід почав зростати[131]. Того року Клінтон, щоб перемогти Доула, посилатиметься на відродження економіки на листопадових виборах. Однак уже пізньої весни ці процеси підсікли кандидатуру Б’юкенена.
На тлі економічного буму кінця 1990-х років скидалося на те, що неолібералізм працює. Розрив між дуже багатими та рештою людей зростав, легальна й нелегальна імміграція набирала обертів, дефіцит торгового балансу США збільшувався, але ані Перо, який 1996 року знову брав участь у президентських перегонах як кандидат від Партії реформ (Reform Party), ані Б’юкенен, який висувався в президенти 2000 року як кандидат від Партії реформ, не змогли здобути жодної підтримки. Сумніви щодо неолібералізму, які могла б посіяти рання рецесія доткомів, затьмарила терористична атака 11 вересня та війна в Іраку. Однак Перо та Б’юкенен усе ж таки продемонстрували потенціал бунту проти неолібералізму, наявний у «середніх американських радикалів». Нарікання, виголошувані Перо та Б’юкененом, знову наберуть обертів після фінансового краху 2008 року.
Рух чаювання
Як і крах 1929 року, що призвів до Великої депресії, світова фінансова криза 2008 року вкорінена в довгострокових системних проблемах. Азійські країни повертали назад долари, отримані внаслідок профіциту торгового балансу. Бум у галузі високих технологій вичерпувався, промисловість продовжувала повсюдно потерпати від надлишку виробничих потужностей у світі, і на цьому тлі ці долари прямо чи опосередковано сприяли зростанню заборгованості за споживчими кредитами, особливо в житлобудівництві. Бум житлобудівництва підтримував попит в економіці, який у протилежному випадку пішов би на спад. Коли 2007 року бульбашка на ринку нерухомості луснула, мільйони людей утратили свої домівки, а фінансові інституції опинилися під загрозою. Після цього почалася різка рецесія[132]. Однак цьому крахові також посприяла політика неолібералізму — фінансова дерегуляція за часів Картера, Рейгана та Клінтона і слабке регулювання за часів Джорджа Буша-молодшого; торговельна та інвестиційна політика, що призвели до зосередження величезних надлишків доларів у руках Китаю та інших азійських держав; податкова політика та спрямовані проти профспілок бізнесові практики, які поглибили економічну нерівність і зумовили потребу підтримувати споживчий попит за допомогою накопичення боргів.
119
К Street — одна з головних артерій Вашингтона, де розташовано багато аналітичних центрів, лобістських організацій тощо. Цю назву часто використовують на позначення всієї лобістської спільноти Вашингтона. (Прим, перекл.)
120
Цитовано в: Ruy Teixeira and Guy Molyneux, Economic Nationalism and the Future of American Politics, Economic Policy Institute. 1993, p. 29.
121
Teixeira and Molyneux, p. 24.
122
Washington Post, September 9, 1991. John B. Judis, «The Tariff Party», The New Republic, March 30,1992.
123
Middle America, поняття як географічне — на позначення невеликих міст і передмість центральних штатів, так і культурне — на позначення мешканців цього регіону, більшість яких — білий середній клас, євангелісти, протестанти чи католики. (Прим, перекл.)
124
Buchanan, Pittsburgh Post-Gazette, November 28,1995.
125
Ініціював виділення допомоги Мексиці, працював над розв’язанням питання кризи на фінансових ринках Азії, Латинської Америки. (Прим, перекл.)
126
Buchanan, Arizona Republic, February 9,1995.
127
John B. Judis, «Taking Pat Buchanan Seriously», GQ, December 1995.
128
Tom Raum, «Leading a Revolution of Peasants with Pitchforks», Associated Press, February 18,1996.
129
Caucus — закрите зібрання членів політичної партії для обговорення політики чи первинного висунення кандидата на ту чи іншу посаду. (Прим, перекл.)
130
Економічне явище, за якого економічне зростання супроводжується незмінним або знижуваним рівнем зайнятості. (Прим, перекл.)
131
https://www.census.gov/hhes/www/income/data/incpovhlth/1996/highlights.html.
132
John B. Judis, «Debt Man Walking», The New Republic, December 3,2008, та Michael Pettis, The Great Rebalancing: Trade, Conflict and the Perilous Road Ahead for the World Economy, Princeton University Press, 2013.