Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику

Як традиційний республіканець дорейганівської доби, Перо хотів збалансувати бюджет. Однак він також хотів перешкодити корпораціям переносити робочі місця за кордон і виступав проти NAFTA. «Білий дім у повному захваті від нової торгової угоди з Мексикою. Ця угода перенесе найбільш високооплачувані робочі місця для „синіх комірців“ із США до Мексики. У цей критично важливий період це завдасть значної шкоди нашій податковій базі. Щоб зберегти нашу базу оподаткування неушкодженою, ми маємо виробляти тут, а не там», — сказав Перо на засіданні прес-клубу. Він пообіцяв, що відновить робочі місця в американській промисловості, і споживачі знову побачать у магазинах американські товари. «Якщо ми хочемо залишатися наддержавою, то нам потрібні робочі місця тут, ми маємо виробляти товари тут. Ми мусимо зупинити перенесення промислових робочих місць за кордон і знову зробити слова „Вироблено в США“ стандартом досконалості», — заявив він.

Перо скептично поставився до рішення адміністрації Буша вдатися до військової інтервенції, щоб змусити Ірак покинути Кувейт. Він уважав, що США мали наполягати на розділенні цього тягаря із союзниками в Європі та Азії й зосередитися на відбудові своєї економіки. «Наш найвищий пріоритету зовнішній політиці — тримати свій дім у порядку й домогтися, щоб Америка знову запрацювала», — проголошував він[109]. З цією метою Перо виступав на підтримку державних інвестицій, що мали скеровуватися в «галузі майбутнього»[110] — за прикладом японського міністерства міжнародної торгівлі та промисловості. Він відкидав заперечення захисників вільного ринку. «Хіба вони не розуміють, що галузь біогенетики[111] є результатом роботи наших дослідницьких університетів і Національного інституту охорони здоров’я, що фінансуються федеральними коштами?» — запитував він.

Щоб повернути Вашингтон народу, Перо висловлювався за посилення обмежень для колишніх чиновників працювати лобістами, реформування витрат на кампанії з метою обмеження внесків, скорочення періоду кампаній, забезпечення більшої доступності голосування («Чому в нас вибори по вівторках? Люди, які працюють, на них не ходять») та використання комп’ютерів для створення «електронних залів засідань», де народ може навчатися та дискутувати з приводу різних питань. Перо обіцяв вийти з «глухого кута» (gridlock, термін, який саме він популяризував), у який зайшли республіканці та демократи. Він обіцяв, що буде «слугою», а народ буде «босом». Однак, виявляючи зневагу до Конгресу та політичних партій і пропонуючи електронні плебісцити, Перо, зрештою, опинився в позиції суперпрезидента, який матиме безпосередні відносини з американським народом. Як і Лонга, його вважали «диктатором»[112] навіть власні виборці.

Перо швидко піднявся на найвищі щаблі рейтингів. У травні в опитуванні CNN/Time він отримав 33 % проти 28 % Буша та 24 % Клінтона. Проте Перо не був готовий до інтенсивних розпитувань із боку преси. Його занапастила власна змовницька жилка. Він не зміг підтвердити заяву, що одного разу до його будинку намагалися вдертися «Чорні пантери»[113] за домовленістю з В’єтконгом. У липні його позиції в опитуваннях похитнулися, керівник його кампанії звільнився, і після цього Перо раптом відмовився від перегонів. Однак 1 жовтня він повернувся. Така ексцентричність уже зводила нанівець його шанси на перемогу, але винятковий виступ на дебатах (під час виступу 15 жовтня Перо озвучив незабутнє попередження, що NAFTA «оглушливо прицмокуватиме» над американськими робочими місцями) дав йому змогу втриматися в перегонах до кінця. Він здобув 19 % голосів загалом і понад 25 % — у дев’яти штатах. За результатами екзит-полу, 40 % виборців сказали, що голосували б за нього, якби вважали, що він має шанс перемогти[114].

Перо забрав майже однакову кількість виборців і в демократів, і в республіканців. Френк Лунц, проводячи фокус-групи для Перо, виявив, що «прихильники Перо жодного разу не ідентифікували ні Перо, ні самих себе як лібералів чи консерваторів»[115]. У листопадовому екзит-полі Перо здобув найбільшу підтримку тих виборців, які визначали себе як «поміркованих» чи «незалежних». Стенлі Ґрінберг, спеціаліст із проведення опитувань громадської думки, охарактеризував його виборців як представників «радикальної середини[116] — розподілених порівну між консерваторами та лібералами/поміркованими». Найбільше голосів він отримував серед виборців, які вважали, що їхня фінансова ситуація «зараз гірша, ніж у 1988 році»[117]. Перо радше дотримувався традиції перших популістів і Лонга, але його виборці певною мірою демонстрували погляди, подібні до правого популізму Воллеса. Провівши післявиборче опитування, Ґрінберг виявив таке: більшість виборців Перо вважає, що «бізнес-корпорації» не «борються за справедливу рівновагу між отриманням прибутку та служінням громаді», однак вони також сильно підтримують ідею, що «саме середній клас, а не бідні, сьогодні потерпає від несправедливого ставлення»[118]. (Не дивно, що згодом дві третини виборців Перо підтримали Республіканську партію на виборах до Конгресу 1994 року, де ця партія здобула цілковиту перемогу).