Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику
- Автор: Джудіс Джон Б.
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-3913-5
- Переводчик: Наталія Палій
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику». Краткое содержание книги:
Як економічна криза змінила світову політику? Що відбувається в глобальній політиці? Чи можна скласти теперішні події в політичному світі в один-єдиний пазл? Чому на виборах перемагають популісти?
Джон Б. Джудіс детально й захопливо пояснює, як сприймати і як зрозуміти сучасний сплеск популізму, яку роль у політиці відіграють інформаційні технології та як вибори в будь-якій країні впливають на світову політичну систему.
Росс Перо
Перо виріс у Тексаркані, маленькому містечку в сільськогосподарській частині Східного Техасу, яке було проміжною зупинкою для агітаторів Народної партії. Його батько був товарним брокером, торгував бавовною і щосили намагався заробити на життя під час Великої депресії. Після навчання у дворічному коледжі[105] Перо умовив сенатора сусіднього Арканзасу, який ішов у відставку, влаштувати його до Військово-морської академії. Після випуску Перо провів два роки в морі, а потім достроково звільнився в запас[106] і пішов у бізнес.
Свою кар’єру Перо почав із продажу та обслуговування універсальних електронних обчислювальних машин в IBM, а 1962 року створив власну компанію з опрацювання даних «Electronic Data Systems», яку перетворив на підприємство вартістю в мільярди доларів. 1985 року він продав його «General Motors» з ідеєю, що EDS відіграватиме провідну роль у цій слабкій на той час компанії. Коли керівництво «General Motors» залишило його слова поза увагою[107], він пішов собі геть і започаткував компанію «Perot Systems». Завдяки такому досвідові Перо перетворився на відвертого критика корпоративної Америки та республіканців і демократів, що їй потурали.
Перо був активним республіканцем. 1968 року члени EDS працювали в кампанії Ніксона. Однак він займав помірковану позицію. У Техасі він самовіддано намагався покращити шкільну систему штату, особливо тих шкіл, що від початку опікувалися навчанням меншин. Перо виступав проти заборони абортів та на підтримку прав геїв і контролю за зброєю. На відміну від деяких непоступливих консерваторів, інтуїтивно він не був проти державного втручання в економіку. А після досвіду з «General Motors» Перо переконався, що уряд має жорсткіше й ефективніше втручатися в управління економікою. Через це він вступив у прямий конфлікт із адміністрацією Буша, яка засуджувала «промислову політику». Навесні 1992 року Перо дав згоду своїм прибічникам вписати його в бюлетень як незалежного кандидата в президенти.
Перо називав себе безплатним слугою народу, що виступає проти корумпованого уряду та некомпетентної корпоративної ієрархії. Він стверджував, що очільники американських корпорацій, такі як Роджер Сміт із «General Motors», занадто переймаються квартальними звітами, а політичні лідери — результатами опитувань. Перо звинувачував Білий дім і Конгрес у тому, що вони опинилися в лещатах армії лобістів, включно з лобістами іноземних компаній і урядів, які заполонили Вашингтон протягом попередніх двадцяти років. Він обіцяв докорінно змінити відносини між народом та владою. «Ця країна належить нам», — заявив Перо в березні 1992 року в Національному прес-клубі США.
Уряд має іти разом із нами. А зараз він іде проти нас, використовуючи пропагандистську машину Вашингтона, якій позаздрив би керівник гітлерівської пропаганди Геббельс. Ми маємо повернути контроль над країною її власникам. Як прямо кажуть у Техасі, час винести сміття й вичистити стайні — або буде надто пізно[108].
Як традиційний республіканець дорейганівської доби, Перо хотів збалансувати бюджет. Однак він також хотів перешкодити корпораціям переносити робочі місця за кордон і виступав проти NAFTA. «Білий дім у повному захваті від нової торгової угоди з Мексикою. Ця угода перенесе найбільш високооплачувані робочі місця для „синіх комірців“ із США до Мексики. У цей критично важливий період це завдасть значної шкоди нашій податковій базі. Щоб зберегти нашу базу оподаткування неушкодженою, ми маємо виробляти тут, а не там», — сказав Перо на засіданні прес-клубу. Він пообіцяв, що відновить робочі місця в американській промисловості, і споживачі знову побачать у магазинах американські товари. «Якщо ми хочемо залишатися наддержавою, то нам потрібні робочі місця тут, ми маємо виробляти товари тут. Ми мусимо зупинити перенесення промислових робочих місць за кордон і знову зробити слова „Вироблено в США“ стандартом досконалості», — заявив він.
Перо скептично поставився до рішення адміністрації Буша вдатися до військової інтервенції, щоб змусити Ірак покинути Кувейт. Він уважав, що США мали наполягати на розділенні цього тягаря із союзниками в Європі та Азії й зосередитися на відбудові своєї економіки. «Наш найвищий пріоритету зовнішній політиці — тримати свій дім у порядку й домогтися, щоб Америка знову запрацювала», — проголошував він[109]. З цією метою Перо виступав на підтримку державних інвестицій, що мали скеровуватися в «галузі майбутнього»[110] — за прикладом японського міністерства міжнародної торгівлі та промисловості. Він відкидав заперечення захисників вільного ринку. «Хіба вони не розуміють, що галузь біогенетики[111] є результатом роботи наших дослідницьких університетів і Національного інституту охорони здоров’я, що фінансуються федеральними коштами?» — запитував він.
Щоб повернути Вашингтон народу, Перо висловлювався за посилення обмежень для колишніх чиновників працювати лобістами, реформування витрат на кампанії з метою обмеження внесків, скорочення періоду кампаній, забезпечення більшої доступності голосування («Чому в нас вибори по вівторках? Люди, які працюють, на них не ходять») та використання комп’ютерів для створення «електронних залів засідань», де народ може навчатися та дискутувати з приводу різних питань. Перо обіцяв вийти з «глухого кута» (gridlock, термін, який саме він популяризував), у який зайшли республіканці та демократи. Він обіцяв, що буде «слугою», а народ буде «босом». Однак, виявляючи зневагу до Конгресу та політичних партій і пропонуючи електронні плебісцити, Перо, зрештою, опинився в позиції суперпрезидента, який матиме безпосередні відносини з американським народом. Як і Лонга, його вважали «диктатором»[112] навіть власні виборці.
Перо швидко піднявся на найвищі щаблі рейтингів. У травні в опитуванні CNN/Time він отримав 33 % проти 28 % Буша та 24 % Клінтона. Проте Перо не був готовий до інтенсивних розпитувань із боку преси. Його занапастила власна змовницька жилка. Він не зміг підтвердити заяву, що одного разу до його будинку намагалися вдертися «Чорні пантери»[113] за домовленістю з В’єтконгом. У липні його позиції в опитуваннях похитнулися, керівник його кампанії звільнився, і після цього Перо раптом відмовився від перегонів. Однак 1 жовтня він повернувся. Така ексцентричність уже зводила нанівець його шанси на перемогу, але винятковий виступ на дебатах (під час виступу 15 жовтня Перо озвучив незабутнє попередження, що NAFTA «оглушливо прицмокуватиме» над американськими робочими місцями) дав йому змогу втриматися в перегонах до кінця. Він здобув 19 % голосів загалом і понад 25 % — у дев’яти штатах. За результатами екзит-полу, 40 % виборців сказали, що голосували б за нього, якби вважали, що він має шанс перемогти[114].
Перо забрав майже однакову кількість виборців і в демократів, і в республіканців. Френк Лунц, проводячи фокус-групи для Перо, виявив, що «прихильники Перо жодного разу не ідентифікували ні Перо, ні самих себе як лібералів чи консерваторів»[115]. У листопадовому екзит-полі Перо здобув найбільшу підтримку тих виборців, які визначали себе як «поміркованих» чи «незалежних». Стенлі Ґрінберг, спеціаліст із проведення опитувань громадської думки, охарактеризував його виборців як представників «радикальної середини[116] — розподілених порівну між консерваторами та лібералами/поміркованими». Найбільше голосів він отримував серед виборців, які вважали, що їхня фінансова ситуація «зараз гірша, ніж у 1988 році»[117]. Перо радше дотримувався традиції перших популістів і Лонга, але його виборці певною мірою демонстрували погляди, подібні до правого популізму Воллеса. Провівши післявиборче опитування, Ґрінберг виявив таке: більшість виборців Перо вважає, що «бізнес-корпорації» не «борються за справедливу рівновагу між отриманням прибутку та служінням громаді», однак вони також сильно підтримують ідею, що «саме середній клас, а не бідні, сьогодні потерпає від несправедливого ставлення»[118]. (Не дивно, що згодом дві третини виборців Перо підтримали Республіканську партію на виборах до Конгресу 1994 року, де ця партія здобула цілковиту перемогу).
105
Junior college, коледжі з дворічним навчанням, у яких після середньої школи можна здобути професійно-технічну чи академічну освіту і ступінь «associate degree», вищий від диплома середньої школи, але нижчий від бакалавра. (Прим, перекл.)
106
Про життя Перо див.: Gerald Posner, Citizen Perot: His Life and Times, Random House, 1996.
107
Див.: Doron P. Levin, Irreconcilable Differences: Ross Perot Versus General Motors, Little Brown, 1989.
108
Звернення до Національного прес-клубу, 18 березня 1992 року.
109
Ross Perot, Ross Perot: My Life and the Principles for Success, Tapestry Press, 2002, p. 99.
110
Ross Perot, p. 61.
111
Там само.
112
Stanley Greenberg, The Road to Realignment: the Democrats and the Perot Voters, Democratic Leadership Council, 1993, pp. 11—9.
113
Афроамериканська ліворадикальна партія, виступала на захист прав чорношкірих у США. Активно діяла протягом 1960—1970 років, зрештою розпалася на декілька рухів.
114
Posner, p. 322.
115
Frank Luntz, «Perovian Civilization», Policy Review, Spring 1993.
116
Greenberg, pp. 11—3.
117
http://www.cnn.com/ELECTION/1998/states/CA/polls/CA92PH.html.
118
Greenberg, p. 111—11.