Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику
- Автор: Джудіс Джон Б.
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-3913-5
- Переводчик: Наталія Палій
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику». Краткое содержание книги:
Як економічна криза змінила світову політику? Що відбувається в глобальній політиці? Чи можна скласти теперішні події в політичному світі в один-єдиний пазл? Чому на виборах перемагають популісти?
Джон Б. Джудіс детально й захопливо пояснює, як сприймати і як зрозуміти сучасний сплеск популізму, яку роль у політиці відіграють інформаційні технології та як вибори в будь-якій країні впливають на світову політичну систему.
Фінансова криза стала абсолютно очевидною у вересні 2008 року, коли нью-йоркський інвестиційний банк «Lehman Brothers» змушений був закритися. Ця катастрофа посприяла обранню Барака Обами та демократичного Конгресу. Більшість Обами відображала зростання тієї своєрідної коаліції, яка підтримала Макговерна 1972 року, та збільшення її прихильності до демократів[133]. Це об’єднання охоплювало меншини, що становили дедалі більший відсоток виборців, незаміжніх жінок і висококваліфікованих спеціалістів. На той час видавалося, що Обама, забезпечивши потужну реакцію на крах, зможе, подібно до Рузвельта 1933 року, створити нову міцну демократичну більшість[134]. Однак не судилося. Разючі відмінності стали помітними вже на самому початку. Лонг та профспілковий рух підштовхували Рузвельта зліва, тоді як Обама майже відразу відчув тиск від нового популістського руху справа.
Обама, можливо, посприяв дрейфу суспільства вправо. На противагу Рузвельтові, який у перші місяці перебування на посту президента переслідував «міняйл», риторика та ініціативи Обами були сповнені пошани до Уолл-стрит і вільного ринку. У своїй інавгураційній промові він поклав провину за кризу рівною мірою і на Уолл-стрит, і на Мейн-стрит[135]. «Наша економіка вкрай ослаблена, і це наслідок жадібності та безвідповідальності декого, але також і нашої колективної нездатності зробити важкий вибір і підготувати націю до нової ери», — заявив він[136]. Міністерство юстиції за Обами не переслідувало в судовому порядку[137] і навіть не визначило жодної з провідних дійових осіб фінансової кризи. А за порадою свого міністра фінансів Тімоті Ґайтнера Обама в перші місяці на посту президента відклав упровадження специфічних заходів реформування фінансової системи, побоюючись, що вони похитнуть довіру бізнесу[138]. Він також надав пріоритет порятунку банків від банкрутства, а не допомозі неплатоспроможним домовласникам. Пізніше такий підхід викличе реакцію лівих, але в перший рік президентства Обами він спровокував появу політичного вакууму, що, зрештою, був заповнений розгніваними правими.
Праві відреагували, зокрема, на ініціативи Обами, реалізовані в перший рік його президентства. По-перше, він відстоював низку заходів, спрямованих на боротьбу з рецесією. З-поміж інших — закон про виділення $787 млрд на стимулювання економіки[139] та закон про виділення $75 млрд на допомогу домовласникам, яким загрожувала втрата права викупу заставного майна. По-друге, він представив свій план для національної системи медичного страхування. Щоб здобути підтримку страхових і фармацевтичних компаній, Обама нашвидкуруч скомпонував комплексний план, що зобов’язував осіб, яким не оплачують страховку роботодавці, купувати страхування на біржах; згідно з планом, незастрахованим особам із низьким доходом, які не можуть придбати страховки на біржах, мала виділятися субсидія. Це була типова соціальна політика демократів в епоху після «Нового курсу». Вона чітко спрямовувалася на потреби груп із низьким доходом, але, вочевидь, не пропонувала того самого середньому класові або, в цьому випадку, старшим людям, яких поінформували, що цей план фінансуватиметься завдяки сповільненню підвищення витрат на програму Medicare[140].
Реакція на ці кроки породила Рух чаювання (Tea Party movement)[141], який атакував неолібералізм із ультраправих позицій. Поштовхом до виникнення Руху став виступ коментатора CNBC Ріка Сантеллі, у я кому той відкрито засуджував план Обами щодо іпотечної проблеми. «Це Америка, — вигукував Сантеллі з майданчика Чиказької товарної біржі. — Хто з вас, люди, хоче платити за іпотеку свого сусіда, який має додаткову ванну і не може оплачувати рахунки?» Сантеллі закликав «Чиказький рух чаювання»[142] протестувати проти плану адміністрації Обами. На заклик Сантеллі відгукнулася група блогерів, політичних експертів і вашингтонських політиків, які організували протести Руху чаювання в 30 містах у лютому, а потім ще у квітні та вересні.
Рух чаювання ніколи не був єдиною уніфікованою організацією. Натомість він складався з безлічі місцевих груп, незалежних одна від одної, але об’єднаних у соцмережах. Існувало кілька національних об’єднань Руху чаювання, які використовували свої переліки розсилання, щоб збирати гроші й рекламувати кандидатів, і дві фінансовані корпоративним сектором групи у Вашингтоні — Freedom Works та Americans for Prosperity, які використовували Рух для просування власних лобістських програм. За оцінками соціологів Теди Скочпол та Ванесси Вільямсон, у 2011 році, коли Рух чаювання, імовірно, був у розквіті, його групи могли похвалитися 160 тис. членів[143]. До цієї цифри не ввійшло кілька мільйонів людей, що протягом першого президентського терміну Обами взяли собі за приклад ті принципи, які, на їхню думку, захищав Рух чаювання. Це допомогло їм 2010 року висунути кілька десятків «кандидатів від Руху чаювання» в Палату представників і Сенат.
У Руху чаювання ніколи не було спільної платформи, але були певні аргументи, на яких базувалася позиція багатьох груп. Сантеллі висловлював їх у своїх ти радах. Це ідея проте, що Америка поділена на «тих, хто виробляє» і «тих, хто бере» (makers and takers) — людей, які заробляють на життя і платять податки, і людей, які живуть за кошт того, що заробили інші. Крізь цю призму активісти Руху чаювання й розглядали запропоновані Обамою пакет заходів щодо стимулювання економіки та програму допомоги виплати іпотеки. Вони вважали, що мусять платити вищі податки, щоб виправити помилки інших людей щодо взятої іпотеки, якуті насправді не могли собі дозволити. Позицію Руху чаювання було узагальнено в девізі, нанесеному на наклейки, які чіпляли на бампер: «У тебе немає прав на те, що я заробив»[144].
Рух чаювання також уважав, що Акт про захист пацієнтів і доступну медичну допомогу (Affordable Care Act), який Конгрес ухвалив у 2010 році, змусить людей, які вже мають страховку, платити вищі страхові платежі та внески, щоб ті, хто не має страховки, могли її придбати. Допомога за програмою Medicare для літніх людей, які заплатили за своє страхування, також мала б скоротитися, щоб покрити витрати на Affordable Care Act. Емілі Екінс, яка брала численні інтерв’ю в членів Руху чаювання, пише, що «чаювальники» «схильні розглядати Affordable Care Act як програму перерозподілу трансфертних платежів[145], де на них покладатиметься непропорційна відповідальність за її фінансування». Так само «чаювальники» розглядали нелегальну імміграцію. Як зазначають Скочпол і Вільямсон, в інтерв’ю вони переважно висловлювали «занепокоєння щодо незаконного та затратного використання державних коштів і послуг нелегальними іммігрантами»[146].
Багато місцевих груп Руху чаювання були частиною традиції американського популізму і відображали праву опозицію до неоліберального консенсусу. Вони виступали проти залишкових елементів лібералізму «Нового курсу», які збереглися в неолібералізмі (навіть популярних серед республіканців). Як на те, вони демонстрували повернення до джексонівського протопопулізму. Аргументи Руху чаювання щодо «тих, хто виробляє» і «тих, хто бере» нагадують «продюсеризм» прихильників Джексона та Народної партії, корені якого сягають поділу на продуктивні та непродуктивні елементи суспільства. До непродуктивних зазвичай зараховували банкірів, спекулянтів землею та гравців на біржах. Такими самими були для популістів і недавні іммігранти, що відбирали роботу в корінних американців[147].
Спершу учасники Руху чаювання дорікали Обамі за потурання «тим, хто бере». Але після того як Республіканська партія перемогла на виборах до Конгресу 2010 року, проте не спромоглася задовольнити безкомпромісну вимогу Руху чаювання скасувати медичну реформу Обами, Рух зосередив свій гнів на керівництві республіканців. Кандидати від Руху чаювання боролися і проти лідера більшості в Сенаті Мітча Макконнелла, і проти лідера більшості в Палаті представників Еріка Кантора, якого, зрештою, перемогли. Гріх Макконнелла та Кантора полягав утому, що вони відмовилися йти до кінця і зректися бодай мінімальних рудиментів неоліберального консенсусу між партіями, і в тому, що вони не змогли бодай заблокувати дискусію щодо імміграційної реформи.
133
36. Див.: John B. Judis and Ruy Teixeira, The Emerging Democratic Majority, New York, 2002.
134
John B. Judis, «America the Liberal», The New Republic, Nov. 19, 2008.
135
Main Street — розмовний зворот, що походить від назви головної вулиці в діловому центрі міста, де зазвичай розміщуються роздрібні магазини. Метафорично його використовують на позначення індивідуальних інвесторів, найманих працівників, економіки в цілому, на противагу Уолл-стрит, що позначає фінансові ринки та інституції, великі корпорації, найвищий менеджмент тощо. (Прим, перекл.)
136
https://www.whitehouse.gov/blog/2009/01/21/presidentbarack-obamas-inaugural-address.
137
http://www.g-a-i.Org/u/2012/08/DOJ-Report-8-61.pdf.
138
Див.: Noam Scheiber, The Escape Artists: How Obama’s Team Fumbled the Recovery, Simon & Schuster, 2011, pp. 170—178.
139
Ідеться про American Recovery and Reinvestment Act 2009 року. (Прим, перекл.)
140
Див.: Thomas B. Edsall, «The Obamacare Crisis», The New York Times, November 19, 2013 та «Is Obamacare Destroying the Democratic Party», The New York Times, December 2, 2014.
141
Назва відсилає до Бостонського чаювання — протесту американських колоністів 1773 року проти оподаткування Британською імперією торгівлі чаєм. (Прим, перекл.)
142
Див.: John B. Judis, «Tea Minus Zero», The New Republic, May 10, 2010.
143
Theda Skocpol and Vanessa Williamson, The Tea Party and the Remaking of Republican Conservatism, Oxford University Press, 2012, p. 22.
144
Skocpol and Williamson, p. 66.
145
Emily Elisabeth Ekins, «Tea Party Fairness: How the Idea of Proportional Justice Explains the Right-Wing Populism of the Obama Era», UCLA diss., 2015, pp. 74—75.
146
Skocpol and Williamson, p. 71.
147
Див.: Kazin, pp. 35—36.