Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику
- Автор: Джудіс Джон Б.
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-3913-5
- Переводчик: Наталія Палій
- Жанр: Политика
Электронная книга - «Великий вибух популізму. Як економічна криза змінила світову політику». Краткое содержание книги:
Як економічна криза змінила світову політику? Що відбувається в глобальній політиці? Чи можна скласти теперішні події в політичному світі в один-єдиний пазл? Чому на виборах перемагають популісти?
Джон Б. Джудіс детально й захопливо пояснює, як сприймати і як зрозуміти сучасний сплеск популізму, яку роль у політиці відіграють інформаційні технології та як вибори в будь-якій країні впливають на світову політичну систему.
Кантор завинив іще й тим, що був надто близький до Уолл-стрит і групи Business Roundtable. Під час праймериз кандидат від Руху чаювання Девід Брет сказав: «Щодо всіх інвестиційних банків у Нью-Йорку та Вашингтоні — то всі ці хлопці мали б сісти до в’язниці. Натомість вони опинилися у візитниці Еріка й посилають йому чеки з багатьма нулями»[148]. Цей аспект діяльності Руху чаювання, у якому відлунювали первісні позиції Народної партії, політологи та інші коментатори переважно ігнорували, навіть коли це вийшло на поверхню під час президентської кампанії Трампа.
Успіх правого крила під час першого терміну Обами помітно контрастував із його відносною невідомістю під час першого терміну Рузвельта. У 1930-х роках існувала права опозиція до «Нового курсу», очолювана Liberty Lobby[149], однак вона була в меншості, порівняно з лівими Лонгом і профспілковим рухом. Частково причина цього криється у відмінностях між політичною економією Великої депресії та Великої рецесії. Під час Великої депресії безробіття сягнуло аж 25 % і загрожувало як середньому, так і нижчому класові. Виборці із середнього класу, що орієнтувалися на Лонга, боялися, що «знову зануряться у прірву безсилля й залежності». Вони не глузували з тих, хто нижче, а прирівнювали себе до них.
Під час Великої рецесії більшість американців користалася захистом, який їм забезпечили «Новий курс» і «Велике суспільство»[150]. Їм не треба було боятися справжнього голоду, безпритульності, втрати всіх заощаджень унаслідок краху банків. Порівняно з нижчими класами, рецесія значно менше зачепила білих людей старшого віку із середнього класу, які сформували базу Руху чаювання. Під час Великої рецесії середній клас (що в статистиці становить третю квінтиль[151] за обсягами доходів) у 2007—2011 роках зазнав утрату доходах до оподаткування; але якщо оцінювати дохід після оподаткування з урахуванням трансфертних платежів, то цей рівень доходу не знизився[152]. Рівень безробіття також був значно вищий серед тих, хто мав лише середню чи неповну середню освіту, ніж серед тих, хто закінчив коледж чи здобув ступінь бакалавра[153]. У результаті виникла ситуація, коли частина середнього класу найбільше боялася, що через вищі податки чи страхові премії муситиме субсидувати нижчі класи чи нелегальних або нещодавно прибулих легальних іммігрантів. Це й викликало радше праву, а не ліву реакцію на Велику рецесію та неолібералізм. Зрештою, з’явилася популістська реакція і лівого штибу, але на початку вона не була настільки масштабною та постала серед зовсім іншої частини електорату.
«Захопи Уолл-стрит»
У лютому 2011 року Обаму піддали критиці ліві — за відсутність рішучих кроків проти Уолл-стрит. Того місяця вебсайт AmpedStatus.com опублікував звіт про стан американської економіки під заголовком «Економічна еліта проти народу Сполучених Штатів Америки» (The Economic Elite vs. the People of the United States)[154]. Автор звіту Девід Дегро написав: «Час 99 % американців мобілізуватися й наполегливо просувати політичні реформи на принципах здорового глузду. Зараз критичній масі людей стало очевидно, що Республіканська та Демократична партії... куплені добре організованою економічною елітою, що тактично руйнує наш спосіб життя». Коли сайт AmpedStatus таємничим чином став недоступним, група хакерів Anonymous допомогла створити новий сайт і він разом із AmpedStatus запустив нову ініціативу під назвою А99.
А99 закликала 14 червня захопити Зукотті-парк поблизу Уолл-стрит. Демонстрація не вдалася, але організатори об’єдналися з іще однією групою — New York City General Assembly, яка протестувала проти зменшення бюджету міста й хотіла організувати захоплення Зукотті-парку восени. Місяць потому канадське антикапіталістичне видання Adbusters, посилаючись на успіх єгипетських демонстрацій на майдані Тахрир, запустило у своєму блозі заклик здійснити захоплення 17 вересня — «встановити намети, кухні, мирні барикади й захопити Уолл-стрит на кілька місяців». Хоча Adbusters виставляли себе антикапіталістами, вони відмовлялися ставити за мету захоплення «повалення капіталізму», побоюючись, що це «швидко закінчиться невдачею, перетворившись на чергову несуттєву ультраліву виставу, про яку всі швидко забудуть». Вони пропонували висунути «оманливо просту вимогу, що відіграє роль троянського коня... яку президент Обама не зможе проігнорувати».
Організатори не спромоглися висунути єдину вимогу. Вочевидь, їх було забагато, і більшість із них вимагала покласти край пануванню неолібералізму. Але на новому сайті Occupy Wall Street вони розмістили простий слоган, запозичений із оригінального посту AmpedStatus: «Ми — 99 відсотків, які більше не терпітимуть жадібність та корупцію 1 відсотка». Цей слоган, який поставив протест на популістські рейки, визначив рух як наступ на дедалі більшу політичну та економічну нерівність. 17 вересня вийшла приблизно тисяча демонстрантів, близько 300 із-поміж них, урешті, розбили табір у Зукотті-парку. А протягом наступного місяця саме захоплення та породжені ним демонстрації привабили тисячі людей у Нью-Йорку, чому посприяла й надмірна реакція поліції. Нові аналогічні рухи розгорнулися в десятках американських міст. Звісно, рух виник у Бостоні, Чикаго, Окленді, Лос-Анджелесі, Вашингтоні, але також і в Тупело, Вічиті, Тампі, Нешвіллі, Міссулі, Бірмінгемі, Ель-Пасо та в багатьох інших містах і містечках. Він привабив передусім молодь, яка здобула освіту в коледжах (однією з помітних вимог було зменшення чи списання студентських боргів), але також і ветеранів антиглобалізаційної боротьби минулого на кшталт демонстрацій у Сіетлі 1999 року проти Світової організації торгівлі.
Частково перший успіх руху «Захопи Уолл-стрит» зумовлений тим, що він натиснув на популярну больову точку, характерну далеко не тільки для демонстрантів. Він викрив хибність неоліберального намагання «підняти всі човни». Соціолог Тодд Ґітлін написав у своїй книжці «Захопи націю» (Occupy Nation): «На відміну від решти інших лівих рухів в Америці, що виникали щонайменше протягом 75 років, цей рух почав із того, що його підтримала більшість... Те, за що він виступив, — економічна справедливість та приборкання багатіїв, — було популярним». Однак відмова руху від формального лідера і повернення з плином часу до зухвалої руйнівної тактики, яка завдавала більше шкоди, ніж відкриті цілі й ініціативи, зрештою, знищила його[155]. Коли 15 листопада мер Нью-Йорка Майкл Блумберг очистив Зукотті-парк, рух розсіявся і, якщо не зважати на кілька вебсторінок, зник як організована сила.
Однак акція «Захопи Уолл-стрит» мала величезний символічний вплив. Вона винесла на передній план питання політичної та економічної нерівності, проблему, яка лягла в основу виклику, кинутого неолібералізмові. Це питання актуалізувалося не лише в США, але й у Європі, де прикладом цього руху надихнулися популістські партії Греції та Іспанії. Міка Байт, американський старший редактор Adbusters, який посприяв виникненню руху, назвав це «конструктивним провалом». На виборах 2012 року Обама, засуджуючи республіканця Мітта Ромні, запозичив риторику в «Захопи Уолл-стрит». Радикалізм «Захопи Уолл-стрит» знову повернеться в більш організованій формі, коли сенатор від Вермонту вирішить балотуватися на пост президента у 2016 році.
148
John B. Judis, «David Brat and the Triumph of Rightwing Populism», The New Republic, June 11, 2014.
149
Можливо, тут ідеться про іншу організацію. 1934 року як опозицію «Новому курсу» було створено консервативну організацію бізнесу й політиків American Liberty League. Тоді як Liberty Lobby — це лобістська організація, створена 1958 року, яка також виступала проти принципів «Нового курсу». (Прим, перекл.)
150
Great Society — набір соціальних реформ, ухвалених з ініціативи Ліндона Джонсона, спрямованих на викорінення бідності та расової сегрегації. (Прим, перекл.)
151
Квінтиль ділить вибірку на 5 рівних частин.
152
http://www2.itif.org/2015-inequality-rose.pdf
153
https://web.stanford.edu/group/recessiontrends/cgi-bin/web/sites/all/themes/barron/pdf/LaborMarkets_fact_sheet.pdf
154
Щодо ролі AmpedStatus.com див.: http://www.washingtonsblog. com/2011/09/a-report-from-thefrontlines-the-long-road-tooccupywall-street-and-the-originsof-the-99-movement.html. Стосовно історії «Захопи Уолл-стрит» див.: Todd Gitlin, Occupy Nation: The Roots, the Spirit, and the Promise of Occupy Wall Street, It Books, 2012; Ethan Earle, A Brief History of Occupy Wall Street, Rosa Luxemburg Stiftung, 2012; Mattathias Schwartz, «Рге-Occupied», The New Yorker, November 28, 2011.
155
Jonathan Mahler, «Oakland, the Last Refuge of Radical America», New York Times, August 1, 2012.