Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Не маю заперечень, — завченою фразою і доволі сухо відповів адвокат. — І не нервуйтеся, все буде гаразд. Я беру цю справу.
Чомусь я впевнений, що все таки буде гаразд.
Раз на тиждень у нас бувають підсумкові збори нашого невеличкого колективу, де ми у вузькому колі можемо сказати все, що думаємо про роботу одне одного. І коли на ці засідання приходить хтось із HR, (а «хтось» — це переважно Еліс), я завжди хвилююся.
Бо попри те, що ми виконуємо свою роботу добре, відгуки про нас часто бувають жахливі: «Джорджіо і Франческа знову сварилися», «Діти знову скандалили», «Сваряться на різних мовах в ефірі», «Дражнили Г’юстон», «Зіпсували whiteboard». Тобто, як ви зрозуміли, з поведінкою в нас повний гаплик.
Бачу, тепер нам із Франчессіною не буде так самотньо.
* * *
Нікого ми цього ранку так не чекали, як нашу Джой! Чутки про її суботні й понеділкові пригоди розлетілися по авіабазі, як бісер по кахлях. Уся зміна на центральному КПП на чолі з сержантом Маковскі вийшла, щоб потиснути їй руку. Льолєк особисто супроводжував тендітну японку на церемонію підняття прапора.
Оскільки Джой дуже переймалася через свій суботній шлях самурая, чи, точніше, шлях «онна-буґейся», жінки-самурая, всі намагалися якось бідолашну розрадити. Хлопці з повагою тиснули її маленьку порцелянову, ніби в ляльки, ручку, а дівчата розчулено обнімали. Джой явно не очікувала такого прийому і ледь не розплакалася, не перестаючи, одначе, при цьому церемоніально всміхатися.
Коли ми нарешті закрились у командному центрі, я посадив Джой на своє місце — причому дівчина вклонилася мені як начальникові, чим неабияк мене засмутила, — а ми всі сіли навколо й приготувалися слухати.
— Та що розповідати? Колін уже все розповів… — почервоніла Джой.
Ви коли-небудь бачили, як червоніють японки зі шкірою кольору найтоншої у світі порцеляни? Я вам не опишу — це треба бачити.
— Ми знаємо інформацію тільки з одного джерела, а цього недостатньо, — згадав я своє журналістське минуле. — Мене, як твого наставника (я натис на слово «наставник»), турбує, якого біса ви не подзвонили мені, Франчесці або докторові Расселу?
— Мені було дуже соромно, і я думала, що всіх вас підвела! — Джой геть як у фільмах про самураїв рвучко вклонилася, неначе щойно пообіцяла зробити собі сеппуку.
— Так, Джой, ти нас усіх дуже підвела! — я витримав паузу. — Підвела тим, що нам одразу не подзвонила. І ти, Коліне! Чим ти взагалі думав?! Вона півтори доби просиділа за ґратами!
— Наступного разу…
— Не треба наступного разу! — злякався я. — Нам і одного вистачить! Ну все, нотацію прочитано, я хочу чути подробиці!
Джой і Колін (так і кортить назвати їх «діти») почали розповідати, перебиваючи одне одного:
— Був такий класний день!
— Ми вирішили прогулятися.
— Прогулятися, Джой!
— Я ж так сказала.
— А ти потягла мене в паб!
— Я думала, там буде весело.
— Твоя правда, там було страшенно весело!
— Я ж і кажу.
— А потім той баран почав до нас чіплятися!
— Сказав: «Гей ти, ботаніку, бережи цю пташку, бо вона забагато цвірінькає! Дивися, доцвірінькається!»
— І що, це нормально?!
— Ми взагалі його не займали! Ми сиділи за барною стойкою, Колін смішив мене, а я реготала!
— Я сказав, що його це не стосується.
— Ти сказав: «Не твоє собаче діло, мудозвон!»
— Я не казав «мудозвон»!
— Казав!
— «Членоголовий» і «мудозвон» — це не одне й те саме!
— А він сказав: «Дівчаточка, ви шукаєте на свою сраку проблем?»
— А я йому: «Що ти там бурмочеш? Сам із собою говориш чи що?» А він такий: «Не пхайся до мене!»
— А я йому: «Сам до нас не пхайся!»
— А він: «Бо що?!» А Джой йому: «Бо довбешку тобі відірву і в сраку твою запхну!»
— Я вже тоді була п’янюча!
— Джой! — перебив я цей веселий діалог. — Колін сказав, що ти почала з «Ґіннеса» — нащо ж було пити ще й віскі?!
— Мені було дуже тепло, приємно й радісно. Хотілося посилити ефект. У вас хіба так не було, коли відчуваєш, що мало?
— Ні! — не кліпнувши оком, збрехав я.
— Брехун! — Франческа запустила в мене гумкою, яку я звично зловив рукою.
— Я й замовила собі віскі. Колін не заперечував.
— Я думав, ти себе контролюєш.
— А я думала, що ти мене контролюєш!
— Чудово! І обоє втратили контроль! Що було далі?