Франческа. Володарка офіцерського жетона

Ми сиділи й механічно колупались у звітах за минулий місяць. Настрій був на нулі. Мені гостро хотілося випити стаканюру віскі, хоч я давно вже абсолютно не вживаю алкоголю. Франческа тихо клацала по клавіатурі, вносячи дані з робочої станції у звітну форму. За звуком клавіш я навіть знав, на якій вона стадії.

— Джорджіо, Франческо! — у двері нашого кабінету просунулася голова з непокірним русявим вихором. Голова радісно всміхалась і хитро мружила зелені очі. Це примчав Дейв, який іще не знав останніх сумних новин. — А в мене для вас сюрприз!

— Чорт, я не витримаю ще одного сюрпризу! — простогнала Франческа і схопилася наманікюреними пальчиками за скроні.

І тут у двері просунулася друга голова. Чорні неслухняні кучері, смаглява шкіра й очі чорні, немов арабська ніч, і формою як гішпанський мигдаль. Мені здалося, що я трошечки збожеволів.

Це була точна копія Франчески. Тільки без окулярів.

— Джорджіо, Франческо! — запищала копія. — Яка я рада вас бачити! — і в кабінет, широко розкинувши руки для обіймів, увірвалася дівчина-підліток. Це була студентка Авіакосмічної та інженерної академії Лейла Юсуф.