Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Коли… Та ось тиждень тому. Емм… Чи навіть два, — намагався пригадати я. — Або й три! Але точно до того, як у нас з’явилися стажери.
— Джорджіо, щось це мені не подобається. Піду її знайду. Ідеш зі мною?
— Мені треба підготувати кейс на корекцію. Зараз ми повинні показувати Коліну і Джой двоступеневий перехід — ми ж міняємо орієнтацію для Jason-2. Там треба зробити попередні розрахунки. Ти йди до Сари, а я поки візьмуся за розрахунки. Розкажеш потім, що і як.
— Нема проблем, бос!
— Дивіться, у цього сателіта є постійні параметри, наприклад інклінація 66,03 градуса відносно екватора, така позиція допомагає йому спостерігати за 95 % Світового океану впродовж десятиденного періоду.
Стажери ловили кожне моє слово так, як моя Галька ловить коржики з індичої печінки. Я почувався професором Расселом і астронавтом Брезніком одночасно. Чесно зізнаюся, це піднімало мою самооцінку до таких висот, що було страшно дивитися вниз.
— Раніше услід за ним, а точніше, з протилежнго боку Землі, літав інший апарат, назвали його, як і наш апарат, на честь ватажка аргонавтів Jason-1. До 2013 року він спостерігав за тією самою частиною океану, за котрою спостерігав і наш Jason-2, але на п’ять днів пізніше. Таким чином два сателіти, один за одним, забезпечували практично безперервне спостереження за океаном, — продовжив я лекцію. — Безперервність подачі даних у НАСА, НУОАД і у Французьку CNES (National Centre for Space Studies) допомогла вченим зрозуміти багато процесів, які зароджуються в океані.
— А що за процеси?
— Наприклад, величезні циклони, шторми й урагани. Уся ця система спостережень називалась Ocean Surface Topography Mission, або OSTM.
— А чому «називалася»?
— Вона, власне, і зараз так зветься.
— А що сталось 2013 року?
— Тоді ми втратили зв’язок із Jason-1.
— Як?!
— Jason-1 було запущено ще 2001 року, і він був розрахований усього на три роки роботи. А фактично пропрацював дванадцять. Старенький уже був… Поступово його виводили з використання, поки взагалі не відправили в «зону захоронення».
Тут я згадав нашого Містера Щасливчика, й до горла підступила гірка грудка.
— Вони геть як ми. Народжуються, працюють, старішають і вмирають… — зітхнула Джой.
— Десь так… Але повернімося до Jason-2. Я вже казав, що його інклінація становить 66,03 градуса, орбітальний період 6754 секунди, а RAAN (або довгота висхідного вузла) складає майже 302 градуси. Це дає нам охоплення до 95 % площі океану, не вкритої кригою. Однак площа криги має здатність збільшуватись або зменшуватись, особливо навесні. Власне, тому ми й робимо двоетапний перехід по траєкторії та зміну орієнтації, щоб тримати в зоні радарів площу, вільну від льоду та снігів. Ясно?
— Ні, — чесно відповіли стажери.
— Та це ж елементарно, ось дивіться… — я взяв крейду і вже було приготувався намалювати траєкторію Jason-2, як у командний центр влетіла Франческа.
— Джорджіо, у нас проблеми.
Отак завжди. Щось там сталося між Маковскі й МакКарті, а «проблеми» в нас. Стажери, почувши слово «проблеми», делікатно відійшли вглиб командного центру.
— Ну що там?
— Вони посварились.
— Oh, really? Таке буває.
— Oh, really? Я й не знала.
— Ближче до суті.
— Фінанси.
Розумію, це дуже й дуже серйозна причина.
— А що саме?
— Я не знаю точно. Сара познайомила його зі своїми батьками. Тоді все й відбулося.
— Що відбулося?
— Конфлікт.
— Франческо, кажи ясніше!
— Та я нічого більше не знаю!
— О, камон, ти ж дівчина! Невже Сара з тобою не поділилася?!
— Джорджіо, це з тобою всі тут діляться, ти ж у нас журналіст, спеціаліст з інтерв’ю! А я всього-на-всього лише бідна сицилійська дівчина!
Колін, який чув увесь наш діалог, раптом рохнув у кулак.
— Може, ти сходиш до Маковскі й дізнаєшся?
— Гаразд, — отримавши завдання від редактора цінну вказівку від напарниці, я подався до Маковскі на Центральний КПП.
Маковскі належав до тієї категорії людей, у яких все написано на обличчі.
Сьогодні на круглому й завжди добродушному обличчі сержанта було написано: «звісно-типу-в-мене-все-добре-але-якби-в-мене-хтось-спитав-то-все-просто-капець».
Я мовчки зайшов у службове приміщення, сів у сержантове крісло, закинув ноги на пульт і сказав:
— Я в курсі, що у вас щось не те. Розказуй!