Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Уявляєш?! Він такий самий засранець, як і ти, caro mio! — захоплено шепотіла сицилійка. — Такий собі спокійний-спокійний, а потім щось як учудить!
— І як це, на твою думку, пов’язано зі мною? Що я такого роблю? Розриваю подушки? Відгризаю каблуки з твоїх туфель від Джіммі Чу? Перетворюю твоє водійське посвідчення на посвідчення без водія?
— Ти засранець!
— Ти не відповіла на моє запитання!
— Бо воно тупе!
— А це ще чому?
— Бо я так сказала!
— Це нон…
— Чи не можна тихіше?! Взагалі-то прапор піднімають, а ви тут базар розвели! — шикали на нас із задніх шеренг.
Так, обмінюючись люб’язностями, ми й зайшли у наш кабінет.
Біля мого крісла в позі Святого Севастіяна стояв Колін. Ви коли-небудь бачили зображення покровителя усіх лучників, мученика Севастіяна? Оце саме такий вираз обличчя був у Коліна. Я одразу згадав, що сьогодні понеділок і пора відпочинку та блаженного спокою закінчилася. Настав час катастроф, година «Д». «Д» — від слова «дупа».
— Коліне, що таке? Щось сталося? — спитала Франческа.
Мене раптом наче окропом ошпарило.
— Де Джой?!
Колін якось перелякано на мене подивився й вичавив:
— Джой у поліції…
— ЯК?!
— За бійку.
— ЩО?!
— Ну, Джой, тобто ми… Джой… Ну, ми пішли в паб на День святого Патріка і там, ну, випи…
— Ще в суботу?!
— Ну, так…
— Коліне! Якого чорта ти не подзвонив мені або Франчесці?! Докторові Расселу або Еліс?! То Джой із суботи в поліції?!
— Так…
— Коліне, щоб тебе так і сяк! Де, в якому відділку вона сидить?!
— У Ґренбі…
— З нею все в порядку?!
— Франческо, якби з нею було не все в порядку, вона б зараз була в лікарні, а не в буцегарні. Ох, Коліне. А тепер спокійно й по порядку розповідай, як ви дійшли до такого життя.
Колін сумно зітхнув і почав свою розповідь. Порівняно з тим, що він нам розповів, президентські вибори в деяких країнах здалися нам мишачою метушнею під килимом.
Романтичний Колін хотів просто прогулятися у незнайомому містечку, бо стажери приїхали сюди щойно на початку березня і ще не встигли до пуття освоїтися. Але був якраз День святого Патріка, і Джой захотіла піти у справжній ірландський паб і випити пива «Ґіннес», а то й чогось міцнішого.
— Вона потягла мене в той паб, — похмуро розповідав Колін. — Ми зайшли, а там реально голці ніде було впасти.
Я дуже розумію Коліна. У далекому 2010 році, коли я вперше приїхав у США, ми з Яркою, її братом Юрою і його дружиною Наташею подались у місцевий паб у Баффало. Транслювали якийсь хокейний матч, і народу в пабі було наче в київській маршрутці. Поки ми йшли до стойки, мене встигли по-дружньому вдарити в плече, обняти й тицьнути під ніс кухоль пива. Дуже інтимна й тісна атмосфера там панувала, скажу я вам. А якось я зайшов у паб у старій Александрії, на Кінґ-стріт, що біля самого Вашингтона. Виявилося, що то паб лише для поліцейських. І за півгодини я вже сидів у товаристві копів, які поїли мене шотландським віскі і, дихаючи перегаром мені в обличчя, кричали про одвічну дружбу між США, Україною та всіма монголами світу.
Приблизно в таку атмосферу й потрапили Колін із Джой.
— Ви багато випили? — спитав я.
— Не «ми», а Джой, — тяжко зітхнувши, сказав Колін.
— І скільки Джой випила?
— Я не лічив… Спочатку «Ґіннес», потім перейшла на віскі…
— Омайґад, можу собі уявити!
— Рахунок був доларів на дев’яносто. Причому я взяв тільки кухоль «Ґіннеса».
— Прекрасно. І що було далі?
— А далі якийсь тип став мені казати, що я повинен берегти «цю пташку», бо вона «занадто багато цвірінькає».
— А йому яке діло? Джой його зачіпала?
— Та ні, ми просто сиділи за стойкою, розмовляли, я щось розповідав, а Джой просто голосно сміялася. І все, клянуся, це все! Ми нікого не зачіпали!
— Добре, спробую тобі повірити. А далі що було?
— Той висловився на адресу Джой, а я сказав, що це не його собаче діло.