Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
— Правильно, пишаюся тобою. А ще далі?
— Ну, він мені сказав, щоб я до нього не ліз, а потім Джой сказала, щоб він від мене відчепився, а то вона відірве йому голову і встромить її йому в дупу.
— Просто блискуче! — не витримав я. — Просто шик, блиск і красота! А далі?!
— Той іржав. І сказав їй, що нехай спробує.
— Омайґад, — Франческа затулила обличчя руками. — Джой займалася дзюдо!
— От вона його й гахнула головешкою об стіл!
— Сильно?
— Вирубався.
— Чудово.
— А потім із їхньої компашки підтяглися чуваки. І Джой сказала, що вона їх усіх тут уриє.
— Уже була така вгашена?
— Та була. І, що характерно, ніхто на неї не злився, просто їм не вірилося, що така дрібна японка могла вирубати їхнього дружбана.
— А він був великий?
— Фунтів з двісті.
— Омайґад.
— Вони й спитали, чи може Джой повторити. Укладали парі.
— І?
— І вона повторила.
— Успішно?
— Один одразу полетів. Другому руку поламала.
— Сильно?
— Та таке. Вигнулася в протилежну сторону.
— А в підсумку?
— Зламана рука, зламана ключиця, два ребра й один струс мозку.
Щоб ви розуміли: Джой — це метр шістдесят щонайбільше і вага кілограмів п’ятдесят.
— А далі?
— А далі приїхала швидка. І поліція теж. Поліція її ще й не зразу взяла.
— Pizdiets! — сказала Франческа.
Я докірливо подивився на неї. Дівчина затисла собі рота руками.
— Франческо, мені тут порадили, щоб я замість твого вульгарного «pizdiets» навчив тебе слову «torba».
— Torba? Що це таке?
— Торба — це така сумка. Найчастіше з матерії, носиться або за плечима або через плече.
— Просто сумка?
— Просто сумка. А що?
— У ній хоч би лайно носять?
— Чого лайно?!
— А чого я тоді маю говорити «torba» замість «pizdiets»?!
— Справді, — мені не було чим крити, і я повернувся до Коліна. — Добре ж ви погуляли!
Колін повісив голову.
— Усе-таки — чого ти нікому з нас не подзвонив?!
— Джой попросила нічого нікому не казати. Вона у відділку протверезіла й сильно злякалася. Я теж хотів із нею сісти, але мені пояснили, що на волі я їй допоможу більше.
Я круглими очима подивився на напарницю. Та, так само круглими, подивилася на мене.
— Дзвони Патріціо.
— Уже.
Одноповерхове поліційне управління Ґренбі розташоване поряд із місцевою мерією та публічною бібліотекою, всього за дев’ять хвилин їзди від нас.
Ми завершили мінімум запланованого на понеділок. Професор Рассел пообіцяв, що прикриє нас зі звітами, і ми вже на другій перерві поїхали туди.
Під управлінням нас уже чекав старший Франчесчин брат Патріціо, один із найкращих адвокатів штату.
— О, Мадонно! Як не з вами, то біля вас! — Патріціо театрально заломив руки, ніби жаліючись небесам на нас із Франческою. — Я заради вас переніс зустріч із клієнтом!
— Дякую, братику! — Франческа обняла й поцілувала брата в щоку.
— Ну що ж, ходімо визволяти вашу Ксену, принцесу воїнів! — Патріціо поправив краватку, дрібно перехрестився й поцілував срібний перстень із зображенням Мадонни.
Ми зайшли у відділок. Він анітрохи не нагадував гамірні й великі поліційні дільниці Нью-Йорка, які нам показують у кіно. Це був спокійний і навіть сонний поліційний департамент маленького містечка, загубленого в коннектикутських лісах. Вусатий черговий пив каву і щось жваво обговорював по телефону. Патріціо залишив нас при вході, а сам пішов до стойки і щось сказав черговому. Черговий через плече закричав на весь відділок:
— Адвокат до Такахаші! До тієї скаженої малої, що ми її взяли в суботу!
Франческа знову затулила лице руками.
Джой привели звідкілясь із глибини відділку й одразу завели в кімнату для зустрічей. Вигляд у неї був утомлений, розгублений і наляканий. Мені навіть на мить здалося, що й очі заплакані. Джой нас помітила й легенько кивнула. Після чого її завели в кімнату. За нею зайшов Патріціо. Ми залишилися при вході.
— Ваша мала? — спитав офіцер, що привів Джой.
Ми ствердно кивнули. Офіцер гмикнув і хитро подивився на нас.
— Вона налупила кузена нашого капітана!
— От же ж лажа… — засмутилися ми.
Офіцер реготнув.
— Та нічого страшного, звичайна бійка в барі. Яка п’ятниця без бійки в барі? Повеселились, як справжні чол… Гм… Таке. Словом, добре повеселилися! Чуєш, Метт, це вона приклала молодшого Джерсі мордою об стойку!