Чому Захід панує - натепер

Проте кампанії У-ді, так само як походи Дарія Перського проти скитів за чотириста років до того (їх автори історичних книжок також вважали невдалими), трансформували проблему кочівників. Позбавлені подарунків та здобичі, що давали змогу ділитися з підлеглими, та з пасовищами під постійною загрозою, володарі гуну втратили контроль над союзниками й почали воювати один з одним. 51 року до н. е. вони визнали владу Хань, а сторіччям пізніше поділилися на два племені. Одне з них відійшло на північ, друге оселилося на землях Китайської імперії.

На перше сторіччя нової ери і римляни, і Хань дістали ініціятиву проти кочівників. Хань почали, за їхніми словами, "використовувати варварів, аби битися з варварами", тобто давали південним гуну територію для проживання (та постійні "подарунки") в обмін на військову службу проти інших кочівників. Рим, захищений від більшости рухів уздовж степової магістралі лісами, горами та господарствами східної Європи, безпосередньо зіткався лише з (напів)кочівниками з Партії. І навіть з ними Рим мав справу не в степу, де кочівники мали багато переваг, а серед міст та каналів Месопотамії. Коли імператори бралися до діла серйозно, римські легіони легко долали партянський опір.

Втім ані римське східне, ані китайське північне прикордоння ніколи цілком не заспокоювалися. 114 року до н. е. Рим вигнав партян з Месопотамії й дістав контроль над усім західним осередком, але 117 року мусив полишити землю між річками. Рим у другому сторіччі перемагав Месопотамію ще чотири рази — і ще чотири рази мусив іти геть. Хоча й дуже багата, Месопотамія була надто далеко й надто важко було її втримати. Китай, навпаки, виявив, що, коли гуну пустили всередину країни, його кордон поступово перетворився з лінії на карті на плинну прикордонну зону, Дику Північ, де люди приходили й ішли куди й коли хотіли, розпорядження уряду практично нічого не важили, а добрий меч мав більше значення, ніж тонкощі законів.

Дедалі більше переплітання кочівничих та аграрних імперій змінювало географію Євразії й ще трохи зменшувало світ. Найочевиднішим наслідком є величезна зона спільної матеріяльної культури, що тягнеться від України до Монголії що через неї торгівці та вояки з рук у руки передавали східні та західні ідеї, мистецтво та зброю. Однак найважливіший багаж, що рухався між Сходом та Заходом, бачити не міг взагалі ніхто.

Протягом тисяч років землероби розвинули огидний набір патогенів, позаяк від часів Старого Світу почали жити в спільних поселеннях. Більшість із них були дуже заразними, було серед них і чимало смертельних. Великі скупчення людей, що дихали одне на одного та поділяли тілові плини, швидко поширювали хвороби, але самі числа свідчать про те, що багато людей мали правильні антитіла, які давали змогу їм протистояти. Протягом тисячоліть ці люди поширювали свої засоби захисту через спільний генний фонд. Випадкові мутації все ще могли знов перетворити пасивні хвороби на вбивць, здатних пропалити людське населення, як дикий вогонь, але тіла та віруси знов виробляли нову рівновагу й могли співіснувати далі.