Чому Захід панує - натепер

Партяни відрізнялися від раніших кочівників, що пробивали собі шлях до західного осередку. Кочівники на кшталт скитів збагачувалися грабунками чи здирством захистових грошей з аграрних імперій. Це були здебільшого бандити, що не переймалися тим, аби завойовувати сильнопорядкові держави та керувати їхнім спантеличеним чиновництвом. Однак партянські вершники були кочівниками лише наполовину. Вони прийшли не зі спустошеного серця центральноазійського степу, а з його країв. Протягом багатьох поколінь вони жили поруч із землеробами. Їхні володарі знали, як діставати податки від пригнічених землеробів і водночас підтримувати традиції вершників, що становили підвалини їхньої військової могутности. Близько 140 року до н. е. партяни перетворили значну частину Перської імперії на власну слабкозінтегровану державу.

Партянські монархи полюбляли називати себе спадкоємцями Kipa та Дарія й посилено асимілювалися до високої культури Заходу, проте реально їхня держава завжди була слабкопорядковою. Вона ніколи не могла загрожувати існуванню Римської імперії, але завдавала коротких гострих ударів будь-якому римлянинові, що забував про силу кочівничої кавалерії. Партянські вершники були відомі "партянським пострілом": вершник прикидався, ніби тікає, потім повертався в сідлі й випускав стріли в переслідувача. Подібна тактика дала Партії змогу позбутися римського полководця Краса, що 53 року до н. е. у стрімкій атаці втратив військо та життя. Коли голову Краса принесли партянському королеві, він дивився грецьку трагедію, бо був великим шанувальником культури Заходу. Він був достатньо освічений, аби зрозуміти жарт, коли провідний актор робив жахливі нагадування про його родовід.

Однак римські проблеми з Партією на західному кінці степів бліднуть у порівнянні з китайськими проблемами з гуну на сході. Упереджувальна війна з гуну Першого імператора Цинь мала катастрофічні наслідки: замість залякати кочівників, вона спричинила політичну революцію в степу й об'єднала племена гуну, що споконвіку ворогували, в першу в світі кочівничу імперію. На відміну від партян, провідник гуну Маодунь, замість обкладати селян податками на плату за кінну аристократію, фінансував свою надслабкопорядкову державу цілковито коштом грабунків Китаю й купував лояльність менших вождів кочівників захопленим шовком та вином.

Темп Маодуня був надзвичайним. Він став провідником гуну 209 року до н. е., одразу по смерти Першого імператора, й протягом дев'яти років експлуатував китайські громадянські війни грабунками донесхочу. 200 року до н. е. Ґао-ді, Перший імператор Хань, вирішив, що досить це терпіти, й повів величезне військо до степу лише на те, аби дізнатися, що воювати з кочівниками — це не те саме, що воювати з претендентами на китайський трон. Гуну відступили, давши китайцям змогу голодувати в дикій місцевості, і на той час, коли Маодунь повернувся й напав із засідки, третина людей Ґао-ді втратили обморожені пальці. Китайський імператор ледве врятувався, а більшості його людей, як загалом буває на війні, велося набагато гірше.