Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Подібні процеси відбувалися й на Сході, навіть попри те, що, як я вже зазначав, кількісних даних ще бракує. Люди в обох осередках були дуже нужденні за теперішніми стандартами — половина всіх народжених дітей не доживали до п'яти років, дуже мало людей жили понад п'ятдесят років, через бідний раціон дорослі люди були зазвичай на шість дюймів менші на зріст, ніж ми. Втім це був золотий вік порівняно з попередніми часами. Не дивно, що стародавні імперії рясніли докторами Панглосами.
Старосвітовий обмін
роте Панглоси не могли бачити, як сплеск суспільного розвитку всередині осередків перетворював світи поза кордонами імперій. Коли імперії були сильними, вони нав'язували свою волю народам уздовж свого прикордоння, як-от коли Дарій Перський у шостому сторіччі до н. е. та Перший імператор Цинь у третьому взяли під свій контроль великі смуги центральноазійського степу. Але коли імперії послабшали, кочівники пробилися назад. На Заході держави, що їх після 300 року до н. е. полководці Александра Великого збудували на руїнах Перської імперії, за могутністю в жодному разі не могли змагатися зі своєю славетною попередницею, відтак скитські нападники незабаром вже плюндрували Бактрію та північну Індію. Інша центральноазійська група, партяни, почали просочуватися до Ірану Коли македонські держави після 200 року до н. е. розпалися під тиском римських нападів, партяни повною мірою використали свою перевагу.
Партяни відрізнялися від раніших кочівників, що пробивали собі шлях до західного осередку. Кочівники на кшталт скитів збагачувалися грабунками чи здирством захистових грошей з аграрних імперій. Це були здебільшого бандити, що не переймалися тим, аби завойовувати сильнопорядкові держави та керувати їхнім спантеличеним чиновництвом. Однак партянські вершники були кочівниками лише наполовину. Вони прийшли не зі спустошеного серця центральноазійського степу, а з його країв. Протягом багатьох поколінь вони жили поруч із землеробами. Їхні володарі знали, як діставати податки від пригнічених землеробів і водночас підтримувати традиції вершників, що становили підвалини їхньої військової могутности. Близько 140 року до н. е. партяни перетворили значну частину Перської імперії на власну слабкозінтегровану державу.
Партянські монархи полюбляли називати себе спадкоємцями Kipa та Дарія й посилено асимілювалися до високої культури Заходу, проте реально їхня держава завжди була слабкопорядковою. Вона ніколи не могла загрожувати існуванню Римської імперії, але завдавала коротких гострих ударів будь-якому римлянинові, що забував про силу кочівничої кавалерії. Партянські вершники були відомі "партянським пострілом": вершник прикидався, ніби тікає, потім повертався в сідлі й випускав стріли в переслідувача. Подібна тактика дала Партії змогу позбутися римського полководця Краса, що 53 року до н. е. у стрімкій атаці втратив військо та життя. Коли голову Краса принесли партянському королеві, він дивився грецьку трагедію, бо був великим шанувальником культури Заходу. Він був достатньо освічений, аби зрозуміти жарт, коли провідний актор робив жахливі нагадування про його родовід.
Однак римські проблеми з Партією на західному кінці степів бліднуть у порівнянні з китайськими проблемами з гуну на сході. Упереджувальна війна з гуну Першого імператора Цинь мала катастрофічні наслідки: замість залякати кочівників, вона спричинила політичну революцію в степу й об'єднала племена гуну, що споконвіку ворогували, в першу в світі кочівничу імперію. На відміну від партян, провідник гуну Маодунь, замість обкладати селян податками на плату за кінну аристократію, фінансував свою надслабкопорядкову державу цілковито коштом грабунків Китаю й купував лояльність менших вождів кочівників захопленим шовком та вином.
Темп Маодуня був надзвичайним. Він став провідником гуну 209 року до н. е., одразу по смерти Першого імператора, й протягом дев'яти років експлуатував китайські громадянські війни грабунками донесхочу. 200 року до н. е. Ґао-ді, Перший імператор Хань, вирішив, що досить це терпіти, й повів величезне військо до степу лише на те, аби дізнатися, що воювати з кочівниками — це не те саме, що воювати з претендентами на китайський трон. Гуну відступили, давши китайцям змогу голодувати в дикій місцевості, і на той час, коли Маодунь повернувся й напав із засідки, третина людей Ґао-ді втратили обморожені пальці. Китайський імператор ледве врятувався, а більшості його людей, як загалом буває на війні, велося набагато гірше.