Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
За економічним зростанням на Сході та на Заході стоять дві однакові сили, що тягнуть та штовхають економіку вгору. Тяговим чинником зростання є держава. Завойовники з Риму та Хань обкладали податками величезні території, витрачаючи більшість прибутку на армії уздовж кордонів (десь 350 000 війська в Риму та щонайменше 200 000 в Китаю) та на велетенські столиці (десь мільйон мешканців у Римі та вдвічі менше у Чанані, столиці династії Хань). І те, і те потребувало пересування харчів, товарів та грошей від багатих провінцій, що платили податки, до голодних прибуткоспоживчих скупчень людности.
Монте Тестачо ("гора Черепок"), стоянка у передмісті Риму, ілюструє масштаб цього тягового чинника на Заході. Цей вкритий бур'яном пагорб у 150 футів заввишки складається з розбитого посуду. Менш драматичний, ніж поховання Першого імператора Цинь, з погляду затятих археологів, він є італійською відповіддю на єгипетську заздрість. Протягом трьох сторіч тут було звалено двадцять п'ять мільйонів зберігальних горщиків, приголомшлива кількість. Більшість із них використовували, аби перевозити морем оливкову олію — 200 мільйонів Галонів — з південної Іспанії до Риму де мешканці міст додавали її до страв, милися нею[174] та спалювали її в лампах. Стоячи на Монте Тестачо, відчуваєш трепет перед тим, що можуть зробити голодні люди. І це лише один зі штучних римських пагорбів-смітників.
Другою силою, що штовхала економіку вгору, були вже знайомі нам кліматичні зміни. Глобальне похолоднішання після 800 року до н. е. спричинило хаос у слабкопорядкових державах і поклало початок століттям експансії. Близько 200 року до н. е. внаслідок дальших орбітових змін настав, за термінологією кліматологів, Римський теплий період. Зимові вітри послабшали. Це погана новина з погляду землеробів Середземномор'я та долин великих рік Китаю, але сильнопорядкові імперії, що постали частково через попереднє глобальне похолоднішання, тепер уздатнили східні та західні суспільства не лише пережити зміну клімату, а й використати її. Тяжчі часи спонукали до диверсифікації та новацій. Люди експериментували з водяними колесами, використовували регіональні переваги й доправляли товари кораблями в усі-усюди. Сильнопорядкові держави, виходячи з дуже розумного припущення, що багатші люди зможуть платити більше податків, забезпечували дороги та порти, щоб зробити торгівлю прибутковою, та армії й кодекси законів, аби убезпечити прибутки.
Сильнопорядкові імперії виштовхувалися також далі, поза старі осередкові землі, на території, де Теплий період зробив землеробство продуктивнішим, — до Франції, Румунії та дощової Англії на Заході й до Маньчжурії, Кореї та центральної Азії на Сході (рис. 6.3). Не усвідомлюючи, що саме вони роблять, імперії ефективно підстраховували свої ставки, бо кліматичні зміни, що завдали їм шкоди в тепліших регіонах, на холодніших територіях їм сприяли. В Римі, де Середземномор'я полегшувало торгівцям рух між регіонами, виграш був, безперечно, величезним; в Китаї, де великі ріки були менш зручними, виграш був меншим, проте все одно відчутним.
Відшкодуванням за всі війни, поневолення та різанини першого тисячоліття до н. е. був вік достатку, що надихав панглосівський захват, згаданий на початку цього розділу. Плоди його розподілялися нерівномірно — селян було набагато більше, ніж філософів чи королів. Але було більше живих людей, ніж у будь-яку попередню епоху вони жили в більших містах і взагалі жили довше, харчувалися краще й мали більше речей, ніж будь-коли до того.
Коли в 1970-х я почав брати участь у археологічних розкопках в Англії, я копав кілька римських стоянок. Це часом була виснажлива праця — кирками розчищати величезні фундаменти з поруватого бетону (ще один римський винахід) та встигати тримати журнали записів на крок попереду потоку знахідок. Але потім я почав робити дисертацію на тему грецького суспільства близько 700 року до н. е. і 1983 року вперше копав стоянку цього часу. Це був шок. Ці люди просто нічого не робили. Неабиякою знахідкою були навіть кілька шматків іржавого заліза. Порівняно з ранішими поколіннями, римляни жили в споживчому раю. Споживання на душу населення на територіях, що стали західними провінціями Римської імперії, зросло від рівня на межі існування близько 500 року до н. е. до десь на 50 відсотків вищого на шість чи сім сторіч пізніше.
174
У ті безмилові часи люди, що могли собі це дозволити, милися, наоліюючи тіло й потім зішкрібаючи з себе олію. Це може подобатися не всім, але так було явно гігієнічніше, ніж використовувати сечу замість зубної пасти (один римський поет це згадує, хоча й у пародії). Справжнє мило, а також зубну пасту винайдено на тисячу років пізніше в Китаї.