Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
Суперінтендант сержант Сара МакКарті:
— Свобода — це коли ніхто не може заборонити тобі прожити твоє життя так, як ти цього хочеш. Але, думаю, не варто сприймати слово «свобода» буквально. Наприклад, на службі є статут і командири, тут поняття «свобода» відносне. Але ніхто не забороняє мені звільнитися із війська і ніхто силою мене тут не тримає. Ось коли ти це усвідомлюєш, то це і є свобода.
Сержант Маковскі:
— Найбільше я відчував себе справді вільною людиною у ніч перед військовою присягою. Я зрозумів, що сам зробив цей вибір, сам і ніхто інший. Отож я — абсолютно вільна людина, яка дотримується статуту, субординації і приписів.
Відповідальна за зв’язок Трейсі:
— Свобода — це океан, солоний вітер і сонце, навіть якщо навколо снігові замети після завірюхи, мороз і темрява о пів на шосту ранку.
Стажерка Джой:
— Ой, Джорджіо, ви щойно дали мені завдання розрахувати похибку траєкторії, і якщо я не зроблю цього за півгодини, то для мене наступить абсолютна свобода за стінами цього командного центру!
Стажер Колін:
— Свобода — це коли в тебе у квартирі срач, а ти, замість прибирати, запрошуєш напарницю в кіно, правда, Джой?
— Відчепися.
Франческа:
— Свобода, caro mio, це коли тобі треба розраховувати три переходи й орієнтацію, а ти тут проводиш соціальне опитування! Та перестань, чого ти вже надувся? Свобода — це коли за тебе ніхто нічого не вирішує.
Свобода буває різна, але, що безсумнівно цікаво, ніхто з опитаних мною американців не пов’язав поняття «свобода» з грошима або з якимись іншими матеріальними статками.
* * *
— Джорджіо, ти сам? — Рассел телефонував мені з командного центру, хоча я сидів у сусідньому кабінеті.
— Що за таємниці, професоре?
— Мені щойно дзвонили з офісу у Вашингтоні: Франческа отримала офіцера!
— А-а-а-а-а! Серйозно?! Не минуло й півроку!
— Яких півроку? Ти про що? Чому півроку?
— Ну, в нас так говорять: «Вау, так скоро, навіть півроку не минуло!»
— Дуже тонко, мені не зрозуміти! У будь-якому разі — нарешті, нарешті! Нарешті я можу зітхнути спокійно! Нарешті мою місію виконано!
Професор Рассел мав вигляд студента, який нарешті склав літню сесію і зі своєю дівчиною збирався на канікули в далеку подорож. Радісно потираючи руки, фізик так широко всміхався, що я злякався, чи не вхоплять його корчі.
— Нарешті! Нарешті! Мені щойно телефонували з головного офісу! Вони сьогодні відправляють пакет! Тепер вас двоє, і за вами не потрібен нагляд! Нарешті Франческа перестане бути просто консультантом! Тільки я не знаю, як їй про це сказати.
— І я не знаю…
Завдання не з легких. Досить згадати, скільки ми вмовляли сицилійку написати ті кляті тести. Скільки вона до них готувалася, скільки пролила сліз і як стресувала! Як відреагує на таку новину тонкосльоза дівчина?
Тест Франческа написала ще торік, на мій день народження. Майже три місяці хвилювань і чекання. Мені почало здаватися, що напарниця й думати забула про ці тести, але ні, вона потай поглядала на календар і зітхала. І мені було її дуже шкода. Наша контора, як будь-який державний орган, дещо бюрократизована. Звісно, багато питань, особливо невідкладних, у нас вирішують скоро, однак деякі, такі як оце, зависають у різних канцеляріях та дозвільних департаментах на місяці.
І ось нарешті стало відомо, що Франческа — офіцер.
— Я спробую щось придумати, — пообіцяв я. — Тільки спочатку поясніть, що ви мали на увазі під словами «нарешті мою місію виконано»?
Професор зітхнув.
— Як наставник я вам більше не потрібен.
— Не вигадуйте. Ми без вас і кроку ступити не зможемо.
— Тобі це тільки здається, Джорджіо. Ви вже давно повноцінна й самостійна пара. Цього року піде на пенсію офіцер Баррел, і…
Я поморщився:
— До цього ще дожити треба, не загадуймо наперед. Може, й не піде. А ви що? Теж зібралися від нас іти?!
— Я не знаю, це як офіс вирішить. Офіційно я тут у відрядженні, яке почалося рівно два роки тому. Я й сам не вірив, що менше ніж за рік вдасться підготувати повноцінну команду. Це було завдання, яке майже неможливо виконати. Але ви працюєте вже півтора року, і…
— Нічого не хочу про це чути! — я замахав руками, як ворона крильми при посадці.
Рассел усміхнувся: