Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
Рим мав інакшу проблему. На відміну від Цинь, надмірно зацентралізованої, щоб урядувати мирно, Рим мав надто розкидані інституції. Його сенат багатих старших людей та асамблеї незаможних громадян еволюціювали з огляду на керування містом-державою, а не імперією, й не могли впоратися з горами здобичі, арміями рабів та зграєю надбагатих генералів, що їх створила перемога. 133 року до н. е. під час політичного диспуту найясніші сенатори поламали дерев'яні лави, що на них сиділи, і забивали один одного ногами до смерти, а близько 80-х років до н. е. вже ніхто не знав напевне, хто саме фактично керував імперією.
На відміну від Цинь з її раптовим колапсом, Рим протягом п'ятдесяти років заповзав та виповзав з громадянської війни. Військо було дедалі лояльніше до своїх провідників, а не до держави, і сенат не мав іншого способу дати раду успішним полководцям, як відправляти їх нападати на слабших чужинців (що лише робило воєначальників сильнішими) чи уповноважувати нових воєначальників нападати на старих (що лише створювало нових супротивників). 45 року до н. е. Юлій Цезар зумів перемогти усіх суперників лише на те, аби наступного року його вбили найманці. Після цього колесо знов крутилося до 30 року до н. е., коли Октавіян переслідував Антонія та Клеопатру аж до Єгипту, де вони вчинили самогубство. Римська еліта, виснажена постійною війною, погодилася виконувати Октавіянові вказівки (він узяв ім'я Август, тобто величний) і водночас прикидалася, ніби він просто звичайний громадянин. Після того, як ця дивна угода врятувала всі обличчя, 27 року до н. е. Август оголосив відновлення республіки й заходився врядувати як імператор.
До 1 року до н. е. у кожному з двох головних осередків, східному та західному, майже цілковито панувала одна імперія, але це не було неминуче. Ґао-ді, засновник династії Хань, 203 року до н. е. фактично уклав угоду про поділ східного осередку зі своїм останнім ворогом, але не дотримав слова, вбив суперника та забрав усе. У 30-і роки до н. е. видавалося, що Середземномор'я буде поділено між латиномовним заходом під орудою римлянина Октавіяна та грецькомовним сходом з Антонієм та Клеопатрою з Єгипту на чолі. Якби Ґао-ді був шляхетніший чи якби Антоній менш заплутався у пияцтві та сексі, цей розділ мав би інший початок. В південній Азії все відбувалося інакше. В долині Ґанґу між 1000 та 600 роками до н. е. розвивалися малі міста та держави, потім вони посунулися до сильнопорядкових держав так само, як у східному та західному осередках. У третьому сторіччі до нової ери їх проковтнула велетенська імперія Маур'їв, можливо, найбільша держава в тогочасному світі (хоча Цинь скоро мала її перевершити). Але, замість переходити від сили до сили, як Рим та Цинь, ця імперія протягом наступних ста років поступово розпадалася. На часи Августа південна Азія знов була теренами штовханини маленьких королівств.
Лев Толстой писав, що всі щасливі родини подібні одна до одної, а кожна нещаслива родина неподібна до інших. З імперіями так само. Є незліченні способи розпаду імперій: програні битви, невдоволені намісники, неконтрольовні аристократи, селяни у розпачі, некомпетентні чиновники, але лише один спосіб залишитися разом — компроміс. Володарі Хань та Риму мали до того хист.
202 року до н. е. Ґао-ді виграв громадянську війну лише завдяки оборудкам з іншими полководцями. Десятьох з них він винагородив: залишив дві третини своєї "імперії" як напівнезалежні держави під їхнім контролем. Аби запобігти новим громадянським війнам, імперії треба було розбити цих васальних королів. Однак, якщо рухатися надто швидко й їх налякати, можна було спровокувати ті самі війни, що їх імперія прагнула відвернути. Так само могло статися, якщо рухатися надто повільно й залишити королів занадто сильними. Проте імператори Хань рухалися саме з такою швидкістю, як треба, й до 100 року до н. е. подолали ці королівства, спровокувавши на диво мало повстань.
Мегаломанія імператорів Хань була значно поміркованішою, ніж у Першого імператора Цинь, хоча часом і вони не витримували спокуси. Імператора Цзин-ді, наприклад, 141 року до н. е. поховали з власною теракотовою армією (вшестеро більшою, ніж у Першого імператора, але лише на третину зросту). Але, за частковим винятком великого завойовника У-ді, імператори Хань відмовилися від декларацій про безсмертність та боговитість, хоча й підтримували роль королів Шан та Чжоу як посередників між цим та надприродним світами.