Франческа. Володарка офіцерського жетона
- Автор: Бату Дорж
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-682-4
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Франческа. Володарка офіцерського жетона». Краткое содержание книги:
* * *
— Джорджіо… — у нашої стажерки Джой був якийсь підозрілий вираз обличчя. — Вас Франческа кличе.
— Де вона?! У нас до зміни менше хвилини, нехай тягнеться сюди!
— Гаразд, — Джой знову якось дивно на мене подивилась і вийшла з командного центру.
Кілька хвилин тому, перед самим початком зміни, напарниця раптом схопилася із крісла, зняла навушник і вибігла геть. І пропала. Я вже встановив зв’язок із Г’юстоном, привітався із Дженіфер, і ми готувалися до відповідальної процедури — нам потрібно було розвернути сателіт GOES — S у правильному напрямку й передати керування НУОАД. Робота ця дуже ніжна й делікатна. GOES — S, або «Джорджіо», як ми його називали, злетів із мису Канаверал ще першого березня. А буквально вчора, з випередженням графіка, ми таки доштовхали GOES — S на геостаціонарну орбіту. І він нарешті змінив своє ім’я, замінив літеру «S», яка позначала його місце в родині сателітів сім’ї GOES, на орбітальний порядковий номер. Тож тепер «Джорджіо» не GOES — S, а GOES—17. З цього приводу компанія-розробник (Локхід Мартін) і компанія власник (НУОАД) були в піднесеному настрої. І тим, і тим не терпілося почати тестування апаратури. А поки інженери готувалися до випробувань, ми з Франческою мали б здійснити кілька маневрів, щоб поставити «Джорджіо» в проміжну позицію на 89,5 градуса західної довготи.
До початку зміни ми вже розрахували остаточну корекцію траєкторії, два перші маневри орієнтації і готувалися до запуску двигунів. І саме в цей момент напарниця зникла. Я намагався подзвонити їй, проте вона лишила телефон на столі. Я почав переживати, бо востаннє (а це було рік тому), коли вона зникла, дівчина сама закрила себе в туалеті[68].
Поки я хвилювався, вернулася Джой.
— Джорджіо… Еммм…
— Де моя напарниця? — я нутром відчув, що щось трапилося.
— Вона на стоянці біля своєї машини. І просить, щоб ви підійшли…
Я, навіть не знявши навушника, стрімголов побіг на стоянку.
Сьогодні на Нову Англію сунула чергова снігова буря. Було вітряно й доволі холодно. У темряві я розгледів Франческу, яка стояла біля своєї «Хонди». Вона була без куртки. Стояти в таку негоду просто неба було зовсім не прикольно, тому я не став гаяти часу й побіг до напарниці. Буря щойно почалась, і сніг валив уже доволі густо. На чорних дівчачих кучерях білою шапочкою, зовсім як у Папи Римського, лежав сніг.
— Франческо, ти в порядку?!
— Боже, Джорджіо, як добре, що ти прийшов! Рятуй мене!
— Cara mia, що сталось?
— Я в пастці.
— Що?! — і тільки тут я побачив, що спідниця Франчески міцно затиснута водійськими дверима.
— Я двері захряснула, і ось… — запхинькала бідолашна. — Кнопку натисла, а ключі в салоні забула…
Я машинально рвонув ручку. Звісно, двері були замкнені. Старенька Франчесчина «Хонда» мала доволі примітивний центральний замок, який не вмів визначати, чи всередині ключі, чи назовні. Тому, коли Франческа, виходячи з автівки, натисла на кнопку «закрити» й захряснула дверцята, замок чемно виконав команду, намертво прищикнувши спідницю. У Франчески завжди так — там, де цілком могла бути тільки одна проблема, в неї з’являються дві. І це в кращому випадку. Сьогодні був особливо вдалий день, тому проблем виявилося аж чотири: ключі залишились у замкненій машині; спідниця опинилася в пастці; насунулася снігова буря; ми давно вже мали бути за пультами в командному центрі.
— Нам терміново потрібен сержант Ґутьєрес! — сказала напарниця, яка вже цокотіла зубами від холоду.
Це була слушна думка, бо Франческа не вперше закриває ключі в машині, а Ґутьєрес уже її рятував, оскільки мав кримінальний талант зламувати замки[69]. Думка була слушна, але невчасна — спершу треба було придумати, як потрапити в тепле приміщення, бо Франческа вже змерзла так, що нею колотило. Я швидко зняв із себе светр і шарф і вкутав напарницю.
— А тепер знімай спідницю! — наказав я.
Франческою аж колотити перестало.
— Тобто? — очі в неї стали круглі.
— Тобто зовсім.
— Ні.
— Що «ні»?
— Я не зніму спідницю.
— Тоді на хрін замерзнеш.
— Краще замерзну, але спідницю не зніму!
— Светр довгий, а ноги обгорнеш моїм шемаґом. Знімай скоріше!
— Ні.
Це було не вередливе чи нерішуче «ні-ііііі!». Це було тверде й непохитне «ні», схоже на дуло пістолета, впритул націлене прямо в лице.
68
Цю історію описано в книжці «Франческа. Повелителька траєкторій».
69
Так само.