Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
«Угорське Підкарпаття заселене хліборобним пролетаріатом. Дрібного фабричного промислу в цих краях нема ніякого».
«Як в колишній абсолютно-самодержавній Угорщині (за часів Меттерні-ха і Баха), так і тепер при конституційній ері наша (угорська) адміністрація обмежується на удержанні якого-такого державного ладу в комітатах[296], а економічне становище тубільців їй байдуже».
«Багато нотарів, у яких концентрується комітатська власть, дере з народу, що може, і тиранізує селян».
«Підкупство урядів і суддів — так буденне діло, що рідко коли селянин в справі з жидом (взагалі з членом вищої чужинної верстви) прийде до свого права».
«Тут ніхто не дбає про контролю адміністрації, про школу, дорогу і взагалі про публічні справи: селянський пролетаріат відданий на божу ласку і опіку».
«Банк або задаткова каса не в силі тут оперувати: 2 чи 3 рази пробували (поодинокі попи) тут заводити позичкові каси, щоб селянам давати дешевий кредит, але жиди (що перебрали тут на себе корисну функцію кредиторів-лихварів) змовилися, і усіх довжників каси знищили матеріально». (Позички до каси не верталися, вона банкрутувала і ліквідувала свої діла).
«Сі обставини витворили прояву, що в переважно хліборобнім українськім Підкарпатті умирає хліборобний народ. Русин-селянин не бачить цілий рік ні мяса, ні яйця, хіба вип’є кілька капель молока, а в великосвяточний день з’їсть кусень житнього або пшеничного хліба. Зрештою його пожива є вівсяний «ощіпок» і коли не забракне — бараболя. Не диво, що ми на українськім
Підкарпатті подибуємо марні, пожовклі мари, безсилі, хиткі, не здатні до військової служби, карликуваті, золотушні (скрофулічні), віддані з розпуки пияцтву, зниділі, ліниві та темні. Розпука бере дивитися на цей умираючий народ; нині можна навіть предсказати день, в який останній русин утече з краю...[297]. Досі не найшлося, одначе, 2-3 людей, щоб занялися поправкою долі цих пролетаріїв».
Ганьба угорській українській інтелігенції!..
Своє справоздання угорському центральному правительству Еґан закінчує так:
«Народ, що не має ні землі, ні худоби, якого доля лежить в руках лихваря (жида), народ, що залежить від гумору і сваволі сего лихваря, народ розбитий і здеморалізований, якого усякий адміністраційний урядник використовує і кривдить, народ, якому в світі ніхто не подає помічної руки, цей народ буде постепенно упадати матеріально і морально, чимраз нижче, поки не загине».
От вам, панове, щастя від конституції для поневоленого народу. Але ж угорська конституція сама толерантна і сама гуманна!..
Але все ж це нещастя прикарпатських русинів досягло свого максимуму після зруйнування самодержавства в Австрії з розвитком конституційної ери.
Хто подумає, може, що ми прихильники самодержавного устрою і вороги конституційному?! — Ні, панове! Ми розуміємо усі незчисленні вигоди для народу із конституційного устрою, але для народу вільного; для народу поневоленого ліпший устрій його переможців — гірше становище для його. Хіба що змінилося в угорській Україні після знищення австрійсько-мадярського самодержавного абсолютизму? — Краєм і тепер управляє угорська бюрократія самодержавно і тиранічно, незважаючи на ніякі краєві конституційні закони, які любенько собі живуть в грубих томах на поличках уря-довських будинків.
[..]
Національна школа і академія
Українська інтелігенція приносить щороку великі і криваві жертви московському «молоху»: вона єднається з московською інтелігенцією і приймає політичні ідеали і завдання останньої, бо не має власних окремних політичних ідеалів, витворених на ґрунті інтересів і бажань українського народу; українська інтелігенція бере участь у всіх революційних течіях московського суспільства, починаючи од російських студентських розрухів до діяльності в московських] революційних організаціях.
Таке старання добродійство для культурного і політичного піднесення московської нації, що заїдає нас, що відібрала наші усі права і відбирає засоби до життя, добродійство, яке викликає у всіх культурних націй Заходу глум, регіт і зневажання над нами, свідчить про велике духове рабство, про велику безпринципність і безідейність української інтелігенції; одсутність творчості усуває її від «свого непочатого» і пхає до уже початого — «чужого», а довірливість солодким розмовам чужинців, що зростає на ґрунті політичної несвідомості, докінчує справу.
Рівнобіжно з тим, як українська інтелігенція підносить культурне ніво москалів, український народ, складаючися із над 90 проц[ентів] хліборобного пролетаріату, попадає все нижче і нижче в темряву, все нижче і нижче сходить по сходах соціальної драбини; йому нікому показати шляху визволення, нікому підносити духовний рівень його, нікому організувати його до економічної боротьби (здобуття вищої зарібної плати, яка пала до нікчемної суми (15 — 20 к[опійок]) шляхом страйків, аграрного терору чи яким іншим способом) і в його політичній боротьбі за право рівної свободи.
296
Округах, повітах угорської України.
297
Колосальна еміграція до Америки.