Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Але далі... Земельні властителі англічани і тоді і зараз не обробляють своєї землі, бодай хоч капіталістичним робом — з приспособленням машини і наймом ірландця за робітника-наймита. Це стало невигідним для земельного властителя, бо свідомий своїх соціальних інтересів упосліджений ірландський пролетаріат, солідарний і з’ єднаний, зараз би розпочав страйки за підвищення зарібної щоденної платні, щоб витягти якнайбільш грошей із кишені земельного володаря в формі зарібної плати: плата піднялась би так високо, що поглотила би усі вигоди володіння землею.
В друге — аграрний терор, якого уживали ірландці — є могучим засобом свідомого сільського пролетаріата в його боротьбі проти своїх визискувачів. Спалити будинок англійського лорда, спалити його хліб, покалічити його худобу — це дуже легка річ на селі; при великій солідарності ірландців це на 3/4 лишалося безкарним з боку англійського уряду. Для земельного володаря-англічанина стало неможливо обробляти землю капіталістичним способом, зато дуже зручно віддавати землю в оренду ірландському пролетаріатові: перестрах голодної смерті примусить ірландця дати якомога більше орендної плати земському панові; та ще в додаток бути слухняним; англійський пан був певен, що той ірландець, у котрого він одбере ґрунт, повинен умерти з голоду. Рахунки англійських панів були вірні: орендна плата піднеслася до надзвичайної висоти, так що життя ірландців було напівголодом...
Що робити ірландцям: бойкотувати лорда, щоб у його ніхто не наймав ґрунту? — Але як жити ірландцям? Проте лорд міг легко знести цей бойкот, бо у нього, у його великих латифундіях і в Ірландії і в Англії було досить джерел для розкішного життя. Може, хто скаже-порає не платити оренди? — Але пан прикликав військо, і воно, виправивши з ірландського пролетаря усе, що можливо, вигонювало його з панської землі на простір вільної смерті від голоду. Яким способом оборонитися?
Економічних способів, економічних зараджень нема, — єдиний засіб лишився — це засіб політично-національної боротьби, боротьби фактичною силою.
II
Англічанам було замало сего визиску і утиску ірландців: їх парламент вигадав ще інший. Ірландія була поділена на 4 архієпископства, на 18 єпис-копств; кожде єпископство ділилося на попівства, парафії, по 50 душ ірландців на попа. Коли припустити ірландців 5 мільйонів, то попів буде 100000. Усі ці попи, єпископи, архієпископи були англічани-протестанти (пануюча державна церква в Англії), що послані англійським правительством просвічувати ка-толиків-ірландців світлом «правої» віри, щоб вони навернулися на лоно «єдино правої» англікано-протестантської церкви. Але ірландці повинні були давати «десятину» (1/ю своїх продуктів) на прогодування своїх непроханих просвітників, лишаючи своїх попів-католиків жити напівголодом. Мало того...
У голодних ірландців цеї «десятини» домагалося військо, в тім разі, коли який ірландець сперечався.
Можна уявити собі ненависть ірландців до цих «просвітників»; ненависть була так велика, що англіканське попівство вважало безпечнішим не жити в
Ірландії, а жити в Англії; воно жило розкішно в Англії на ті гроші, що його військо здирало для його в Ірландії, жило з «десятини» голодних.
Урядовець-англічанин відбивав військовою силою «десятину» протестантським попам і оренду англійським лордам, уживаючи всякого насилля, включаючи стрільбу і рушницю, без жодної відповідальності, бо жалітися на його було нікому і не було можна.
По закону англійської конституції (до 1829 року) кельтові-ірландцеві не можна було навіть збиратися на мітинги і збори для обміркування своїх справ. Зайди-англічани зорганізувалися у так звані «ложі оранжистів». Ці «оран-жисти», маючи на своїм боці уряд і військо, організували шпіонство за ірландцями: вони вишукували тайні збори ірландців, полювали на них, як колись спартанці на гелотів, вистежували наміри і заходи ірландців — і завчасу їх гамували.
III
При таких обставинах що може зарадити ірландському горю? — Очевидно єдиний засіб — національна експропріація земельної власності, що належить чужинцям, і націоналізація її, але це можливо і стане фактом після національного повстання ірландців в тім разі, коли воно скінчиться державною незалежністю Ірландії.
Але треба примітити, що сей національний ідеал тільки недавно перейшов до свідомості широкого загалу ірландського народу і створив відповідну політику[289] (зорганізування ірландської національної партії стало 1877; організатори Парнель і Біґар). Цей ідеал родився повільно і туго; ірландський народ стукав до всіх інших дверей, поперед чим дібрався до дверей сього ідеалу. Ідеалізація ліберального і революційного рухів, що тоді почав переймати певні поступові верстви англійського суспільства, надовго одвернула ірландців з дійсно спасенного шляху боротьби за національну свободу.
289
«Спілка феніїв», зорганізувавшися в Америці, поклала собі метою відбудувати ірландську республіку. На чолі цієї організації став в Америці Джон О’Магон, а в Ірландії — Джемс Стефенс. В 1863 році був конґрес феніїв в Америці; на тім конґресі ухвалено розпочати повстання в році 1865. Повстанню не пощастило.