Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Усякі вигоди для пануючих є невигодами для поневолених і навпаки. Інтерес пануючих завжди пильнуватиме, щоб джерела вигод поминали поневолених.
Ідеалізація ліберальних і революційно-демократичних рухів і течій пануючої нації не є з’явищем виключно українським, — інтелігенції других поневолених націй: чехів, угрів, поляків галицьких і познанських, ірландців і інших теж в свої часи віддали великі жертви богу пануючої нації; ліберальні, радикальні і революційні рухи в суспільстві останньої теж були ідеалізовані; інтелігенція поневолених націй теж сподівалася від сих течій порятунку від недолі для своїх націй, вони ідеалізували до того часу, поки лібераль-но-буржуазійні і революційно-демократичні течії пануючих націй, ставши у керми державної, скинули з себе машкару «рівності, свободи і братерства» і гордо згори вказали поневоленим націям їх рабське місце на самому споді суспільства.
Духовне невільництво, яке вироблялося з того, що інтелігенція поневоленої нації пила «науку» з джерела її соціальних і національних панів, з їх преси, літератури і в їх школі, мало свій логічний наслідок.
Тяжкою наука ця була тим, що сподівалися від чужинців-переможців, ліберально чи радикально настроєних, порятунку для своєї зневоленої нації.
На ділі вийшло, що ліберальний чи революційний настрій певних верств пануючої нації випливав тільки із їх власних політично-економічних інтересів; їх завдання — вибитися з-під утиску самодержавно-бюрократичного устрою з пануванням шляхти і стати самим у керми державної, лишивши звичайно свої поневолені нації в незмінному стані.
Чехи
Історія національного відродження чехів теж свідчить, що і вони пройшли стадію ідеалізації революційних і радикальних німецько-австрійських рухів і досить від сього постраждали.
До 1848 року вся чеська інтелігенція тонула в німецькім морі: чеський демократ прилучався до німецької демократії в її боротьбі [за] знесення австрійського самодержавного царизму. Але після 1848 року, певніше після 1868 — коли здобуто австрійську конституцію, німецька демократія з погордою відвернулася від скривджених соціально чехів; вона підпирала в парламенті усі шовіністичні проекти, зложені на погибель чехів. В парламенті німці, опираючися на своїй разючій більшості, глузували з безсилля чехів і з погордою провалювали проекти і внесення їх репрезентантів.
Можна собі уявити обурення чеської демократії, яка замість тих благ, що їх сподівалася від конституції, дістала замість свобідної національної школи — примусову німецьку, замість свободи друку — німецьку цензуру, замість політичної свободи — німецький батіг.
Недаремно зараз чех не може спокійно слухати німецької мови, недаремно порвав усякі публічні і приватні зносини з німцем. Ненависть чеха до свого гнобителя-німця так велика, що він не сяде з німцем навіть за один стіл.
Зараз чехи вибороли собі добру половину своїх прав і з успіхом добувають другої, але чуття ненависті до німців навіки роз’єднало їх з останніми[286].
Ірландці
Події, що відбулися в Ірландії протягом XIX віку, дають найвиразніші приклади ідеалізації ліберально-революційних напрямків суспільства пануючої нації.
Конституція Англії, до якої належить Ірландія як провінція — давня — вона сягає до XIII віку.
До 1800 року ірландці, хоч і були поневоленою нацією, але мали свій Дублінський парламент (автономію), який обороняв їх від заходів англічан; але ось вкінці і англічани не стерпіли такої « сваволі» своєї власної провінції. Дублінський парламент зачинено 1800 року[287], а Ірландією став кермувати фактично самодержавно англійський віце-король з великими уповажненнями і ціла драбина урядовців-англічан; управа стала бюрократичною.
З цього часу почалися бунти ірландців за політичне роз’єднання їх краю з Англією, за «Репіл». Хоч існував єдиний загальноанглійський парламент в Лондоні, ірландці туди не попадали.
Але найперш розглянемо економічний стан ірландців до 1829 року. Уся ірландська нація — се цілковито хліборобський пролетаріат, уся земля в руках англічан, земельних властителів (20000 властителів-англічан запосіло усю ірландську територію); усе урядовство в краї належало до англічан, і 1/10 доходів (натуральна повинність) йшла на їх попів-протестантів...[288]. В цім нема нічого дивного, бо де є такий народ на світі, що не скористав би зі своєї побіди і перемоги?
286
Потрібні джерела наведені раніше.
287
«Для того, аби зрівняти права ірландців з англічанами», так пояснялося в державнім акті, а фактично, щоб віддати ірландців в повне розпорядження англійської більшості в загальнім парламенті.
288
Ірландці — католики.