Чому Захід панує - натепер

Новий світовий порядок

  стародавніх імперіях не завжди було багато Панглосів. Перш ніж став очевидним парадокс заворушень, згаданий у п'ятому розділі, — що війна врешті-решт приносить мир та добробут, минули сотні років війн та загинули мільйони людей. Одразу по закінченні об'єднувальних війн наддержави Цинь та Рим занурилися у страхітливі громадянські війни. У Цинь це сталося негайно; в Римі поступово.

Зацентралізовані репресивні інституції Цинь були чудовими на потреби війни, проте не такі добрі для врядування. Перемігши 221 року до н. е. своїх останніх ворогів, Перший імператор далі мобілізовував підданців, тепер не воювати, а будувати. Часом вони були продуктивними, зокрема коли прокладали тисячі миль доріг та каналів, часом ні. Сима Цянь каже, що попри впевненість у власній боговитості та витрату кількох статків на шарлатанів, що обіцяли йому вічне життя, Перший імператор — можливо, як страхувальний захід — змусив 700 000 людей витратити тридцять шість років, аби збудувати йому мавзолей. (Розкопано сотні могил людей, що померли на місці.)

Поховальний комплекс (мало розкопаний) є відповіддю Китаю на єгипетські заздрощі. Нині він найбільше відомий Теракотовою армією, що його охороняла, з понад шістьох тисяч глиняних вояків на повний зріст. 1974 року її випадково знайшли робітники, що копали ями. Це одне з археологічних див світу, але ще дивовижнішим є той факт, що, коли Сима Цянь описував поховання Першого імператора, він цю Теракотову армію, що вражає відвідувачів музеїв у цілому світі, навіть не згадав. Натомість він написав про підземний бронзовий палац, чотириста футів у поперечнику, оточений ртутними копіями рік королівства. (Геохемічні дослідження 1981 та 2003 років підтвердили наявність сильно підвищеного вмісту ртуті у ґрунті над похованням.) 210 року до н. е. разом з імператором поховали всіх наложниць, що не дали йому дітей, майстрів, що знали секрети поховання, а також, можливо, сто найвищих чиновників імперії.

Мегаломаніякальна політика Першого імператора викликала опір на всіх рівнях. Коли скаржилися аристократи, він силою привозив їх до столиці. Коли скаржилися інтелектуали, він 460 з них закопав у землю живими. Коли скаржилися селяни, він розрубав їх навпіл[169].

Правління терору вибухнуло ізсередини майже одразу по смерти Першого імператора. Одного дня 209 року до н. е. сильний дощ завадив двом нижчим чиновникам вчасно доправити приписи до гарнізону. Покаранням за запізнення була, звичайно, смерть. Як пише Сима Цянь, один з них сказав: "Все одно виходить так, що ми побачимо обличчя смерти і якщо залишимося, і якщо втечемо. Якби ми збиралися почати повстання, так само довелося б постати перед обличчям смерти. Позаяк ми в будь-якому разі мусимо померти, чи не краще померти за свою країну [повставши]?"[170]

Як вони самі передбачили, обох бунтарів скоро вбили, але повстання поширювалося країною. Протягом кількох місяців відновили свій статус поневолені держави. Близько 206 року до н. е. із Цинь було покінчено, а повстання перетворилося на жахливу громадянську війну. Ще по чотирьох роках різанини тримався лише Лю Бан, селянин, що став полководцем. Він проголосив династію Хань, збезголовив вісімдесят тисяч полонених вояків, оголосив загальний мир і взяв собі нове ім'я Ґао-ді ("Високий імператор") [171].