Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Жах, виснаження, нелюдська байдужість до життя, постійне нагнітання ненависті засобами пропаганди наклали свій відбиток на людей. У поєднанні з абсолютною відсутністю їжі вони породили в українському селі дуже рідкісну форму божевілля: наприкінці весни й на початку літа набув поширення канібалізм. Утім, його існування не було таємницею ні для Харкова, ні для Москви.[964]

Багато селян, що пережили голод, стали свідками канібалізму або (що відбувалося ще частіше) некрофагії, тобто споживання трупів людей, які померли від голоду. Хоча такі випадки були не поодинокі, їх ніколи не вважали «нормальними». Незважаючи на твердження працівника МТС про те, що люди не реагували на людоїдство, все ж до цього явища рідко ставилися байдуже. Спогади про канібалізм часто поділяють на опосередковані, тобто почуті випадки в інших селах і місцях, і на спогади безпосередніх свідків канібалізму. Перші, віддалені в просторі й часі, деколи описують канібалізм як «щось звичайне». Через десять років після голоду один чоловік, мандруючи окупованою нацистами Україною, заявив, що зустрічав «чоловіків та жінок, які відкрито розказували, що їли людей... населення сприймало подібні випадки як результат крайньої потреби, не осуджуючи їх».[965] У доповіді голови ДПУ у Київській області своєму вищому керівництву також вказано на те, що канібалізм став «звичкою». В уражених канібалізмом селах «з кожним днем зміцнюється думка, що можна вживати в їжу людське м’ясо. Ця думка поширюється особливо серед голодних та опухлих дітей».[966]

Інакше про людоїдство згадують ті, хто насправді на власні очі бачив випадки канібалізму. І спогади, і документи того часу підтверджують, що канібалізм викливав шок та жах, і такі історії закінчувалися втручанням міліції або сільської ради.

Лариса Венжик із Київської області згадувала, що спочатку ходили лише чутки про те, що «кудись зникають діти, що “очманілі” батьки їдять своїх дітей. Виявилось, що це не чутки, а страшна правда». На її вулиці зникли дві дівчинки, з якими вона товаришувала. Їх шестирічний брат Міша втік із дому. Він блукав по селу, просив милостиню і крав. Коли його запитали, чому він пішов з дому, він сказав, що боїться: «Батько хоче мене зарізати...». Міліція обшукала будинок, знайшла докази та заарештувала батьків. Їхній син «Міша залишився напризволяще».[967]