Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
Червоний Голод. Війна Сталіна проти України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:

У книзі «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Премія Фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів, 2017, Премія Лайонела Гелбера, Премія Даффа Купера, 2018) Енн Епплбом висвітлює історію Голоду 1932–1933 років та події, що цьому передували. На основі архівних документів, щоденників, усних свідчень, мемуарів, досліджень українських та зарубіжних науковців авторка доводить, що штучний голод в радянській Україні та репресії проти української інтелігенції на початку 1930-х стали складовими єдиного наміру Сталіна та його поплічників. Більшовицькі лідери добре пам’ятали, як майже втратили Україну в 1917–1920 роках. Коли з масовими виступами українських селян проти колективізації ця загроза виникла знову, комуністична влада вдалася до політики творення голоду, яка забрала життя майже чотирьох мільйонів людей. Проте, як зазначає Епплбом, в історичній перспективі Сталін програв війну проти України, котра врешті виборола незалежність. І хоча «Червоний голод» написано не у відповідь на сучасні події, розуміння причин, механізму та наслідків Голодомору можуть багато чого прояснити в нинішніх українсько-російських відносинах і трактуваннях спільного радянського минулого.
1 ... 126 127 128 129 130 131 132 133 134 ... 191
Перейти на страницу:

На залізничних станціях, коліях та дорогах також почали нагромаджуватися трупи. Селяни, які намагалися втекти, помирали там, де вони сиділи або стояли, а потім їх «збирали, як дрова, і вивозили».[940] У березні 1933 року одна з очевидиць голоду їхала з родиною через спустошену голодом Полтавщину. Ця подорож запам’яталась їй на все життя. Вздовж дороги лежали, а іноді сиділи мертві люди: «Візник наш вставав, відривав шмат ряднини, що була на возі, підходив до людей і прикривав їм обличчя».[941]

Для інших померлі на дорогах стали повсякденністю. Олександр Гончаренко під час голоду працював залізничником. Він відтворив у пам’яті, як ішов на роботу, «то по дорозі, на залізній дорозі я мав якихсь два, три трупи кожний день. Ішов, переступав, у мене відібрали всяку совість, всяку душу, всі почуття відібрали. Я іду, через ті трупи переступаю — мені абсолютно, так як через дерево. [Ось що] голод зробить з людини...».[942] Петро Мостовий згадував, що жебраки, які приходили до його села, були схожі на «примари», сідали біля доріг або під тин, і помирали: «Ніхто їх не ховав, свого горя вистачало». І найжахливіше в цьому видиві — здичавілі коти і собаки гризли ці тіла. У той час Мостовий боявся йти на хутір, де всі мешканці померли, і не зосталося нікого, хто б їх поховав. Протягом багатьох тижнів трупи так і залишались у хатах і хлівах.[943] Результатом стала епідемія тифу та інших хвороб.[944]

У містах, де влада все-таки прагнула приховати жах, який відбувався на селі, вночі тіла з вулиць прибирали й таємно ховали. Наприклад, у Харкові з лютого по червень 1933 року ДПУ зафіксувало, що було поховано 2 785 трупів.[945] Під час Великого терору 1937–1938 років секретність таких поховань стала ще суворішою. Братські могили жертв голоду приховували й ніяк не позначали, стало навіть небезпечно знати, де вони знаходяться. У 1938 році всіх співробітників Лук’янівського кладовища в Києві заарештували, допитали та розстріляли як контрреволюційних повстанців. Цілком можливо, що так вчинили, щоб приховати все те, що вони знали.[946]

У містечках і селах місцеві чиновники організовували команди для збору трупів. Іноді ці команди складалися з комсомольців.[947] Наприкінці весни 1933 року деякі солдати, відряджені з інших міст, наказували місцевим допомагати ховати померлих і тримати язик за зубами.[948] Гробокопачами призначали й тих, у кого ще залишалося достатньо сил та здоров’я, і вони готові були працювати за їжу. Зокрема, одна жінка розповідала, що робота збирачем померлих допомогла їй вижити: щодня вона отримувала половину хлібини та оселедець.[949] Інші свідки згадували, що таким бригадам видавали хліб у обмін на трупи: «Як умре за день чоловік сорок, то в них добрий заробіток».[950] Часто, особливо в таких містах, як Київ та Харків, ці команди працювали вночі, адже так було легше приховати масштаби їхніх робіт.[951]

Масові поховання, організовані поспіхом, відбувалися взагалі без будь-якого церемоніалу. «Людей хоронили без трун, просто скидали в ями і загрібали землею», — згадувала одна очевидиця голоду.[952] Інколи призначені гробарі викопували могилу на місці, де лежав труп, навіть не намагаючись ідентифікувати особу або позначити місце: «Горбик швидко зникав після дощів, заростав травою, слідів ніяких не зоставалося».[953] Бабуся одного з тих, хто вижив, у команді разом з односельцями збирала мертвих і клала на віз. Якщо над хатою літали ворони, то це означало, що там були мертві. Людей, котрі ще залишались живими, «витягали ближче до дверей, щоб легше потім було їх вивозити».[954] Масових місць поховань часто ніяк не позначали. Через роки наступні покоління більше не могли їх знайти.[955]

вернуться

940

Свідчення M. Баркова, в кн. Веселова, Нікілєв, упоряд., Пам’ять народу, том 1, 108.

вернуться

941

Свідчення Лариси Василівни Васильченко, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 477–8.

вернуться

942

Testimony of Oleksandr Honcharenko, in U.S. Congress and Commission on the Ukraine Famine. Investigation of the Ukrainian Famine, 1932–1933: Second Interim Report, 332–3.

вернуться

943

Свідчення Петра Кузьмича Мостового, в кн. Коваленко, Маняк, упо-ряд., 33-й: Голод, 495.

вернуться

944

Нолл, Трансформація громадянського суспільства, 183.

вернуться

945

Олег Бажан та Вадим Золотарьов, “Конвеєр смерті в часи ‘Великого терору’ в Україні: технологія розстрілів, виконавці, місця поховань”, Краєзнавство 1 (2014), 192.

вернуться

946

Конвеєр смерті в часи ‘Великого терору’ в Україні, 193–4.

вернуться

947

Testimony of Varvara Dibert, in U.S. Congress. Investigation of the Ukrainian Famine, 1932–1933: First Interim Report, 73.

вернуться

948

Свідчення Леоніда А., 33-й: Голод, 132–3.

вернуться

949

Свідчення жінки (ім’я приховане), в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 508.

вернуться

950

Свідчення Миколи Яковича Пішого, 33-й: Голод, 266.

вернуться

951

Testimony of Larysa Donchuk, in U.S. Congress and Commission on the Ukraine Famine. Investigation of the Ukrainian Famine, 1932–1933: Second Interim Report, 138.

вернуться

952

Свідчення Олександри Михайлівни Крикур (дівоче — Резніченко), в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 524.

вернуться

953

Свідчення Івана Павловича Васяновича, 33-й: Голод, 551–3.

вернуться

954

Свідчення Віри Прокопівни Кадюк, 33-й: Голод, 346.

вернуться

955

Daria Mattingly, “Oral History Project of the School Students of Tororyshche”, 2007, з особистого архіву дослідниці.

1 ... 126 127 128 129 130 131 132 133 134 ... 191
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)