Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Дорогі Дядю!

У нас немає хліба і немає чого їсти. Батько охляли з голоду і лежать на лаві, не встають. Мама осліпли з голоду й нічого не бачать. Я їх виводжу надвір. Мені дуже хочеться хліба. Візьміть мене, дядю, до себе в Харків, бо я вмру од голоду. Візьміть, я ще маленька і хочу жити, а тут я вмру, бо всі вмирають...[989]

Вона не вижила. Але воля до життя врятувала інших.

Щоб вижити, люди їли все. Вони їли зіпсовану їжу та ті залишки, що не забирали активісти. Люди їли коней, собак, котів, пацюків, мурах, ховрашків, білок, черепах, жаб і змій. Вони готували на вогні їжаків, а також смажили пташині яйця.[990] Їли дубову кору, мох і жолуді.[991] Їли листя дерев і кульбабу, а також чорнобривці та лободу. Люди вбивали ворон, голубів і горобців.[992] Надія Луцишина згадувала, що «жаб не було довго. Виловили всі. Поїли котів, голубів, жаб, все це їли люди. Я ловила нюхів, бур’яни їли, бурячки».[993]

Жінки варили суп із кропиви і випікали хліб зі щириці. Товкли жолуді, отримували щось схоже на борошно, а потім використовували це для випікання млинців.[994] Люди їли бруньки з липи: «... Хороші такі, м’які, не гіркі», — згадував один із тих, хто вижив.[995] Також їли проліски, маленькі цибулини яких «здавались солодшими за цукор».[996] Робили млинці з листя й трави.[997] Інші змішували листя акації та гнилу картоплю, яку активісти не забирали, запікали їх разом, і виходило щось схоже на перепічку.[998] Також вибирали крохмаль всередині гнилої картоплі та смажили.[999] Тітка Надії Овчарук випікала млинці з листя липи: «Висушували, теребили і пекли млинчики».[1000]

Діти їли конопляне насіння.[1001] Також їли верхню частину коріння очерету: «Поки молодий, то під корнем сантиметр десь солодкий, наче огірок». Але, помітивши цю тактику виживання, місцева влада витоптала й спалила очерет.[1002] Якщо поруч із селом була скотобійня, то люди їли відходи від забитих тварин, але їхні кістки та шкури часто обливали карболовою кислотою. Коли Оксана Жигадно та її мати з’їли трохи таких ратиць і вух, то важко отруїлися. Хоча матір померла, Оксані вдалось вижити.[1003] Багато селян згадували, як вони наливали воду в нори, зроблені польовими мишами, щоб вимити зерно, яке гризуни припасли на зиму. Інші варили ремені та взуття, щоб з’їсти шкіру.

Так само, як і з випадками канібалізму, влада була добре поінформована, що саме люди намагаються перетворити на їжу. У звіті ДПУ від березня 1933 року зазначено, між іншим, що сім’ї, котрі потерпають від голоду, їдять «макуху, стебла, суцвіття проса, сушену солому, зілля, гнилі кавуни та буряки, картопляне лушпиння та цвіт акації», а також кішок, собак і коней.[1004] Більшість цієї їжі тільки погіршувала стан і без цього хворих людей.