Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
Червоний Голод. Війна Сталіна проти України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:

У книзі «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Премія Фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів, 2017, Премія Лайонела Гелбера, Премія Даффа Купера, 2018) Енн Епплбом висвітлює історію Голоду 1932–1933 років та події, що цьому передували. На основі архівних документів, щоденників, усних свідчень, мемуарів, досліджень українських та зарубіжних науковців авторка доводить, що штучний голод в радянській Україні та репресії проти української інтелігенції на початку 1930-х стали складовими єдиного наміру Сталіна та його поплічників. Більшовицькі лідери добре пам’ятали, як майже втратили Україну в 1917–1920 роках. Коли з масовими виступами українських селян проти колективізації ця загроза виникла знову, комуністична влада вдалася до політики творення голоду, яка забрала життя майже чотирьох мільйонів людей. Проте, як зазначає Епплбом, в історичній перспективі Сталін програв війну проти України, котра врешті виборола незалежність. І хоча «Червоний голод» написано не у відповідь на сучасні події, розуміння причин, механізму та наслідків Голодомору можуть багато чого прояснити в нинішніх українсько-російських відносинах і трактуваннях спільного радянського минулого.
1 ... 130 131 132 133 134 135 136 137 138 ... 191
Перейти на страницу:

ДПУ продовжувало повідомляти про випадки канібалізму ще в 1934 році.[985] Але якщо Харків або Москва коли-небудь і надавали рекомендації про те, як боротися з людоїдством чи замислювалися над причинами цього явища, то такі документи ще не знайдено. Немає жодних доказів, що взагалі було вжито будь-яких заходів. Звіти написали, чиновники їх отримали, а потім спалили і про них забули.

12

Виживання, весна та літо 1933-го

Я ходив до церкви, тут на гору, і дер кору з липи. А в нас у хаті була полова гречана, так мати її насіє, добавить липи і пекла млинці. Так харчувались.

Григорій Мазуренко, Київська область, про 1933 рік[986]

Аґрус вже став рости, ми давай вже його, ще даже і не виріс. Калачики їли. Акація цвіла. Тако начухрали та їли.

Віра Тищенко, Київська область, про 1933 рік[987]

Траву їв, як скотина пасся (хтів їсти) на траві.

Тодось Годун, Черкаська область, про 1933 рік[988]

Попри фізичні й психологічні зміни, голод, спрагу, виснаження та схуднення люди робили все можливе для того, щоб вижити. Іноді це виявлялося в готовності долучитися до злочину (так виживали члени бригад активістів), або здатності порушити деякі з фундаментальних людських табу. Водночас інші відкривали в собі виняткову винахідливість та силу волі, ще декому дуже щастило, коли їх рятували ті, хто був спроможний знайти вихід зі складної ситуації.

У голові десятирічної дівчинки з Полтавщини, котра помічала, як фізично слабнуть її близькі, з’явилася відчайдушна ідея порятунку: покинути батьків. Вона написала своєму дядькові у Харків:

Дорогі Дядю!

У нас немає хліба і немає чого їсти. Батько охляли з голоду і лежать на лаві, не встають. Мама осліпли з голоду й нічого не бачать. Я їх виводжу надвір. Мені дуже хочеться хліба. Візьміть мене, дядю, до себе в Харків, бо я вмру од голоду. Візьміть, я ще маленька і хочу жити, а тут я вмру, бо всі вмирають...[989]

Вона не вижила. Але воля до життя врятувала інших.

Щоб вижити, люди їли все. Вони їли зіпсовану їжу та ті залишки, що не забирали активісти. Люди їли коней, собак, котів, пацюків, мурах, ховрашків, білок, черепах, жаб і змій. Вони готували на вогні їжаків, а також смажили пташині яйця.[990] Їли дубову кору, мох і жолуді.[991] Їли листя дерев і кульбабу, а також чорнобривці та лободу. Люди вбивали ворон, голубів і горобців.[992] Надія Луцишина згадувала, що «жаб не було довго. Виловили всі. Поїли котів, голубів, жаб, все це їли люди. Я ловила нюхів, бур’яни їли, бурячки».[993]

Жінки варили суп із кропиви і випікали хліб зі щириці. Товкли жолуді, отримували щось схоже на борошно, а потім використовували це для випікання млинців.[994] Люди їли бруньки з липи: «... Хороші такі, м’які, не гіркі», — згадував один із тих, хто вижив.[995] Також їли проліски, маленькі цибулини яких «здавались солодшими за цукор».[996] Робили млинці з листя й трави.[997] Інші змішували листя акації та гнилу картоплю, яку активісти не забирали, запікали їх разом, і виходило щось схоже на перепічку.[998] Також вибирали крохмаль всередині гнилої картоплі та смажили.[999] Тітка Надії Овчарук випікала млинці з листя липи: «Висушували, теребили і пекли млинчики».[1000]

Діти їли конопляне насіння.[1001] Також їли верхню частину коріння очерету: «Поки молодий, то під корнем сантиметр десь солодкий, наче огірок». Але, помітивши цю тактику виживання, місцева влада витоптала й спалила очерет.[1002] Якщо поруч із селом була скотобійня, то люди їли відходи від забитих тварин, але їхні кістки та шкури часто обливали карболовою кислотою. Коли Оксана Жигадно та її мати з’їли трохи таких ратиць і вух, то важко отруїлися. Хоча матір померла, Оксані вдалось вижити.[1003] Багато селян згадували, як вони наливали воду в нори, зроблені польовими мишами, щоб вимити зерно, яке гризуни припасли на зиму. Інші варили ремені та взуття, щоб з’їсти шкіру.

Так само, як і з випадками канібалізму, влада була добре поінформована, що саме люди намагаються перетворити на їжу. У звіті ДПУ від березня 1933 року зазначено, між іншим, що сім’ї, котрі потерпають від голоду, їдять «макуху, стебла, суцвіття проса, сушену солому, зілля, гнилі кавуни та буряки, картопляне лушпиння та цвіт акації», а також кішок, собак і коней.[1004] Більшість цієї їжі тільки погіршувала стан і без цього хворих людей.

вернуться

985

Романець, “Боротьба з самосудами в українському селі”, 190.

вернуться

986

Свідчення Григорія Івановича Мазуренка, в кн. Борисенко, упоряд., Свіча пам’яті, 165.

вернуться

987

Свідчення Віри Михайлівни Тищенко, Свіча пам’яті, 147.

вернуться

988

Свідчення Тодоса Хомовича Годуна, Свіча пам’яті, 231.

вернуться

989

Лист Хоми Рябоконя, в кн. Д. Ф. Соловей, Сказати правду: Три праці про Голодомор 1932–1933 (Київ-Полтава: Інститут історії України НАН України, 2005), 77.

вернуться

990

Див., наприклад, свідчення Івана Олексійовича Максименка, в кн. А. В. Карась, упоряд., Свідчення очевидців про голод 1930–40-х років на Сіверщині, 32–3; свідчення Марії Андріївни Олійник (дівоче — Ляхімець), в кн. Мицик, упоряд., Український голокост, том 1, 108–9; свідчення Надії Дмитрівни Лучишин та Лариси Федорівни Шевчук (дівоче Венжик), в кн. Борисенко, упоряд., Свіча пам’яті, 88, 137–41; свідчення Івана Павловича Васяновича, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 552–3, див. також Олекса Різників, Їдло 33-го: словник Голодомору (Одеса: Юридична література, 2003).

вернуться

991

Свідчення Марії Павлівни Давиденко, в кн, А. В. Карась, упоряд., Свідчення очевидців про голод 1930–40-х років на Сіверщині, 10.

вернуться

992

Див. свідчення Олександри Василівни Сикаль, Свідчення очевидців про голод 1930–40-х років на Сіверщині, 35; також свідчення Ліди Олександрівни Коломієць та Миколи Михайловича Островерха, в кн. Борисенко, упоряд., Свіча пам’яті, 99, 222.

вернуться

993

Свідчення Надії Дмитрівни Лучишин, Свіча пам’яті, 99.

вернуться

994

Свідчення Миколи Демидовича Фененка, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 542.

вернуться

995

Свідчення Марії Василівни Пихтіної, в кн. Борисенко, упоряд., Свіча пам’яті, 189.

вернуться

996

Свідчення Галини Спиридонівни Машинцевої, в кн. Мицик, упоряд., Український голокост, том 1, 117–8.

вернуться

997

Свідчення Петра Кузьмича Мостового, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 495.

вернуться

998

Свідчення Марії Семенівни Пати, в кн. А. В. Карась, упоряд., Свідчення очевидців про голод 1930–40-х років на Сіверщині, 6.

вернуться

999

Свідчення Віри Іллівни Петух, Свідчення очевидців про голод 1930–40-х років на Сіверщині, 52.

вернуться

1000

Свідчення Надії Захарівни Овчарук, в кн. Борисенко, упоряд., Свіча пам’яті, 103.

вернуться

1001

Свідчення Ксенії Афанасіївни Маляр, в кн. А. В. Карась, упоряд., Свідчення очевидців про голод 1930–40-х років на Сіверщині, 56–7.

вернуться

1002

Свідчення Оксани Андріївни Жигадно, в кн. Борисенко, Свіча пам’яті, 151.

вернуться

1003

Свідчення Оксани Андріївни Жигадно, Свіча пам’яті, 152.

вернуться

1004

ЦДАГОУ 1/20/6274 (1933), 149–58, в кн. Пиріг, упоряд., Голодомор, 156–9.

1 ... 130 131 132 133 134 135 136 137 138 ... 191
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)