Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
Червоний Голод. Війна Сталіна проти України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Червоний Голод. Війна Сталіна проти України

Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:

У книзі «Червоний голод. Війна Сталіна проти України» (Премія Фундації Омеляна й Тетяни Антоновичів, 2017, Премія Лайонела Гелбера, Премія Даффа Купера, 2018) Енн Епплбом висвітлює історію Голоду 1932–1933 років та події, що цьому передували. На основі архівних документів, щоденників, усних свідчень, мемуарів, досліджень українських та зарубіжних науковців авторка доводить, що штучний голод в радянській Україні та репресії проти української інтелігенції на початку 1930-х стали складовими єдиного наміру Сталіна та його поплічників. Більшовицькі лідери добре пам’ятали, як майже втратили Україну в 1917–1920 роках. Коли з масовими виступами українських селян проти колективізації ця загроза виникла знову, комуністична влада вдалася до політики творення голоду, яка забрала життя майже чотирьох мільйонів людей. Проте, як зазначає Епплбом, в історичній перспективі Сталін програв війну проти України, котра врешті виборола незалежність. І хоча «Червоний голод» написано не у відповідь на сучасні події, розуміння причин, механізму та наслідків Голодомору можуть багато чого прояснити в нинішніх українсько-російських відносинах і трактуваннях спільного радянського минулого.
1 ... 124 125 126 127 128 129 130 131 132 ... 191
Перейти на страницу:

Інколи самосуд вчиняли цілими групами. У колгоспі «Нова спілка» в П’ятихатському районі Дніпропетровської області натовп, спільно з головою колгоспу, ветеринаром, рільником і рахівником, забили колгоспника до смерті за вкрадений глечик молока й кілька коржиків.[919] Коли косарі з сусіднього села вкрали вівцю з колгоспу в селі Рашкова Слобода Ріпкинського району Чернігівської області, голова колгоспу з Рашкової Слободи влаштував за ними погоню й розстріляв у полі чотирьох чоловік. Микола Опана-сенко, тоді ще дитина, бачив кров розстріляних на стоптаному молодому житі. Пізніше він зауважив: «Але постає гірке питання: хто вселив у душі мужиків лютість звірів, щоб отак нещадно розправлятись з людьми?»[920]

Під час самосудів жертв, бувало, катували. У Вінницькій області натовп утримував у хліві жінку (котру підозрювали в крадіжці) протягом двох днів без їжі та води, перш ніж поховати її живцем. В іншому районі Вінницької області дванадцятирічну дівчину Марію Сокурко вбили за крадіжку цибулі. У Київській області голова сільради «заарештував» двох дівчат-підлітків, звинувачених у крадіжці. Він обпікав їхні руки сірниками, колов голками і так люто бив, що одна із них померла, а іншу госпіталізували.[921] Така поведінка була настільки звичним явищем, що в червні 1933 року український уряд наказав прокурорам запобігати «самосудам» через відкриті суди над злочинцями. У червні та липні в Україні відбулися десятки невеликих «показових судових засідань», однак про самосуди по всій Україні повідомлятимуть і в 1934 році, і навіть у 1935.[922]

«Тваринна жорстокість» інколи призводила до страшних наслідків. Голод стрімко спричинив різного роду божевілля — галюцинації, психози, депресію. Жінка, шестеро дітей якої загинули всього за три дні в травні 1933 року, збожеволіла, розплела коси, ходила по селу і казала всім, що «червона мітла» забрала її сім’ю.[923] Одна зі свідків голоду згадала жахливу історію односельчанки Варвари, яка залишилася сама з двома дітьми. На початку 1933 року Варвара виміняла в місті увесь одяг, який у неї залишився, на хліб. Опухла, вона ледве дійшла додому — їй додавала сили «велика гарна хлібина», якою вона сподівалася нагодувати дітей. Однак, коли Варвара вже вдома розрізала хліб, то почала несамовито кричати: всередині хлібини був запечений мішок — а це означало, що знову нема чого їсти. Варвара почала реготати, вхопила ножа і встромила його в сина; а її дочка змогла втекти.[924]

З часом усі ці емоції вгамувалися — їх замінила цілковита байдужість. Рано чи пізно, голод перетворив усіх на апатичних, млявих, нездатних рухатись або думати людей. Вони сиділи або лежали на призьбі, біля дороги, на лавах у своїх хатах — і не ворушилися. Микола Просковченко, який пережив голод в Одеській області, згадував, як колись гомінливі, живі села притихли: «Скрізь була дивовижна тиша. Ніхто не плакав, не голосив, не скаржився... Скрізь панувала байдужість: люди були або пухлі, або до знемоги висушені. Навіть відчувалась якась “заздрість” до померлих».[925] Навесні 1933 року Олександра Радченко серед ночі написала в своєму щоденнику: «Вже третя година ранку. Сьогодні 28 квітня. Не сплю... Останні дні страшенна апатія...».[926]

«Нікого не шкода, нічого не хочеться, — згадувала Галина Буданцева. — Нічого не хочеться, навіть їсти вже не так хочеться. Поки є сили, людина безцільно тиняється по двору, по вулиці. Потім ходити не хочеться і сили вже немає. Лягаєш і ждеш смерті». Галині вдалося вижити, її забрав до себе дядько. Однак сестра Таня померла дорогою до дядькового села.[927]

Петро Григоренко, у той час студент військової академії, став свідком цієї байдужості, коли в грудні 1931 року отримав дивного листа від мачухи, в якому вона натякала на погане здоров’я його батька. Занепокоєний, Петро повернувся до села. Там він побачив, що його батько, фанатичний прихильник колективізації, тепер голодував. Петро зайшов в управу місцевого колгоспу, щоб взяти підводу і вивезти батьків:

вернуться

919

Романець, “Боротьба з самосудами в українському селі”, 188; ДАДО (Дніпро), 19/1/1494 (1933), 109.

вернуться

920

Свідчення Миколи Івановича Опанасенка, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 526.

вернуться

921

Романець, “Боротьба з самосудами в українському селі”, 189; ДАДО (Дніпро), 1520/3/37 (1933), 104.

вернуться

922

Романець, “Боротьба з самосудами в Українському селі”, 190; ДАДО (Дніпро), 1520/3/35 (1933), 4, ЦДАГОУ 1/20/6580 (1934), 107; 1/20/6777 (1935), 113.

вернуться

923

Свідчення Марти Павлівни Гончарук, в кн. Коваленко, Маняк, упо-ряд., 33-й: Голод, 29.

вернуться

924

Свідчення Ольги Кочеркевич, в кн. Веселова, Нікілєв, упоряд., Пам’ять народу, том 1, 651–2.

вернуться

925

Свідчення Миколи Романовича Просковченка, в кн. Мицик, упоряд., Український голокост, том 3, 128.

вернуться

926

Diary of Oleksandra Radchenko, in Bohdan Klid and Alexander J. Motyl, The Holodomor Reader: A Sourcebook on the Famine of 1932–33 in Ukraine (Toronto: Canadian Institute of Ukrainian Studies Press, 2012), 182.

вернуться

927

Свідчення Галини Кирилівни Буданцевої (дівоче — Півень), в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 485.

1 ... 124 125 126 127 128 129 130 131 132 ... 191
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)