Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Такі характерні для тієї епохи факти, що деякі полки українські, як, н[а]-пр[иклад,] Стародубський, прохали у московського правительства полковника із москалів, багато самі за себе кажуть.
Попівство українське, од простих попів до митрополитів, енергічно підтримувало москалефільські тенденції і було головним агітатором, організатором і підпирачем москалефільського руху, головно серед сільських верств українського суспільства. Вони (попи) не цуралися навіть доносів і дуже часто були політичними шпигами московського правительства на своїх братів по крові.
Гетьман, голова нації, намагався оперти свою власть не на своїм народі, а на ласці московського правительства, і ні трохи не соромився такого ганебного становища. Опираючися на силі чужого, московського, війська, гетьмани угнітали тих, на котрих повинні були опертися, догоджаючи їм, нижчим[285]верствам українського народу, головно сільському хліборобові (Брюховець-кий, Многогрішний і інші); шляхом їх ішла старшина — державне урядов-ство українське (псевдодемократична політика Москви).
Національна погибіль стала доконечною, а українська держава, майже незалежна, перестала існувати; вона увійшла в державу московську, як завойована провінція. І покарані страшно Одвічною Волею усі верстви українського народу за його москалефільство. Українське попівство обернено в покірних рабів попівства московського (Святійший Синод), а потім їх стали заміняти попами-москалями. Українська старшина хоч і одержала «дворянство» за національну зраду, але становище сього дворянина нової формації було станом безголосного, безправого холопа не тільки перед московським, тепер уже російським, царем, але і перед його боярами.
Окрім того «нові дворяни» повинні були відсунутися від власті у своїм краї, яку захопили в свої руки москалі, що одержали на Україні більшу часть земельної посілості.
Але найбільш постраждали темні нижчі верстви українського народу — селяни — за своє несвідоме і нав’язане їм москалефільство: вони знову попали у невільництво, в кріпацтво. Можна собі уявити, як тяжко було їм вертатися в ярмо, з-під котрого вони тільки що визволилися. Але боротися було уже запізно: вони самі себе приборкали, — самі дали зав’язати собі світ (рік 1783).
І так, уся довголітня боротьба українського народу проти Польщі, вкінці його самовизволення, уся ця маса витраченої сили і енергії, маса пролитої крові, пішла в нівець і головно через недостачу національного ідеалу «Самостійної України» серед широкого загалу українського тогочасного суспільства. Тоді не розуміли головної умови національного життя: треба бути державно незалежною нацією, треба не бути рабом, треба бути паном себе і своєї долі, щоб лаштуватися в своїй державі, на своїй території, по своїй уподобі. Соціальна справа незалежної нації — є домова справа і розв ’язуєть-ся по волі і думках впливової більшості її. — Соціальна справа поневоленої нації не є її домовою справою, бо лежить цілковито в руках тої нації, що поневолила, і то в руках пануючої її класи. Вирвати свою соціальну справу із рук чужинців, забрати її у власні руки — се і є головний ідеал кожного поневоленого народу.
Події на Правобережній Україні 1768 року
Справа 1768 року теж була марною тратою національних сил і марним пролиттям української крові знов-таки через брак національно-політичного ідеалу серед повстанців і навіть серед їх проводирів. Це повстання, яке зветься в історії «гайдамацьким», відбулося в державі польській по правий бік Дніпра, було повстанням кріпаків проти польської земельної шляхти. Через те, що воно не мало ясної і визначної національно-політичної цілі, себто заснування великої незалежної української держави, а мало на меті завдання соціальне, себто знищення кріпацтва, то воно скінчилося нічим. Але головну ролю в погибелі цієї справи відіграло москалефільство: повстання робилося іменем російської цариці Катерини ІІ-ї; проводирі повстання запевняли український народ Правобережної України, що російська цариця їм спочуває і безперечно буде їх запомагати грішми, зброєю, військом — і цим погубили справу.
285
Нижча класа була тоді не юридично нижча, бо всі були вільні, а по економічній можності.