Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Коли повстання правобережних українців-кріпаків скінчилося повним успіхом, московське військо під командою генер[ала] Кречетникова прилучилося до українського під видом ніби запомоги проти поляків і, одержавши довір’я «простуватих» українців, зрадливо пов’язало та перерізало уночі сонних та перепитих українців і віддало головних повстанців полякам на великі муки. В числі їх був і великий патріот Гонта. Злучившися з головним керманичем повстання Залізняком, він скоро побачив повну погибіль цієї справи.
Залізняк, дуже свідомий чоловік щодо військових справ, був типовим гайдамакою, темним, несвідомим у політиці і абсолютно без ніяких ідеалів політичних і національних; по інтелекту він мало що вище стояв від тієї кріпацької маси, що його оточувала. Це кріпацтво, що повстало, було до краю обурене визиском польської шляхти, і воно мстилося на ній жорстоко: воно упивалося її кров’ю і грабівництвом панського добра. Відсутність думки про завтрашній день, про будуччину, яка взагалі характеризує низший інтелект, була причиною того, що повстанці, не турбуючися ні про що, проводили час у безпросипному пияцтві і ні про що не думали. Тяжкий стан в польськім кріпацтві приневолив їх до повстання, викликав ангела помсти за кривду, і повстанці тільки мстилися на своїх гнобителях. Коли ж наслідком повстання уся країна перейшла фактично до їх рук, вони не знали що робити... і стояли під Уманем табором в бездіяльності і нерішучості. Одна тільки думка виринала у них наверх: чи не віддати завойованого краю в підданство московській цариці Катерині?..
Справою українською покористувалися москалі: 1768 р. правобережні українці відвоювали собі територію для того, щоб через 4 роки (1772) вона досталася москалям.
Страшна і тяжка була кара для повстанців і велика провина перед українським народом тих, що стояли на чолі повстання, а не могли дати йому дійсно потрібного інтересам українського народу напрямку.
Треба було бути дійсно сліпим на наочні факти, нічого не розуміти в політиці, щоб сподіватися чого доброго від московського правительства, а тим часом організатори повстання 1768 р. сподівалися. Події після Богдана ясно проявили тенденцію московської держави обернути Україну в московську провінцію, на зразок Казані, Астрахані і інших. В 1768 р. на лівому березі Дніпра, в Гетьманщині, російського підданства, кріпацтва ще тоді не було (його заведено року 1783, по указу Катерини II).
Можливо і навіть напевне, що повстанці-кріпаки правобережці, бачачи, що на Лівобережній Україні, що була під Москвою, немає кріпацтва, виясняли собі сей факт відсутності кріпацтва з’єднанням з московською державою; вони думали і сподівалися через політичне з’єднання свого краю з московською державою позбутися кріпацтва. Але це і свідчить про повний брак розуміння національної української справи в ті часи. Московська держава, як держава збудована на рабстві, з інститутом кріпацтва, повинна була в своїх інтересах, простуючи до одноманітності, утворити і в придбаній Україні інститут рабства-кріпацтва, обернувши її поперед із автономного краю в московську провінцію. Це і сталося трохи пізніше — через 15 років, в році 1783.
Яке велике значення провідної ідеї для нації!..
Усі страждання, що витерпіла і зараз терпить українська нація, пішли марно; усіма її численними повстаннями проти визиску спокористувалися чужі народи, в першій лінії москалі, завдяки одсутності провідної ідеї, провідної зорі, завдяки одсутності національної свідомості. Коли б широкий загал української нації з самого початку її повстань був перейнятий сучасним національно-українським ідеалом «самостійної демократичної України», вона осягнула б була давно усі свої національні і більшість соціальних завдань. Одсутність сього ідеалу у великої більшості українського народу плодить і зараз москалефільство в російській Україні, полонофільство і мос-калефільство в Галичині, мадярофільство в Угорщині. Москалефільство, полонофільство, угрофільство — це спочування ідеалам пануючої нації — москалям, уграм і полякам, що поділили між себе Україну; спочування тій або іншій класі цих націй — се прикладання усіх своїх інтелектуальних сил для їх здійснення, се занедбання і забуття інтересів своєї поневоленої нації.
Українці москалевофіли, угрофіли і полонофіли не розуміють ось чого: що усякий плюс для пануючої нації — є мінусом для поневоленої, бо дає перевагу першій над останньою, зміцнюючи її панування. Там, де існують нація-пан і нація-раб, — там нема спільних інтересів між ними.