Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Придивимося до нашого хліборобного сільського пролетаріату: хіба ми бачимо свідому боротьбу його проти своїх визискувачів і поработителів? Го — лодні бунти — хіба то боротьба, а надто, коли вони під прапором царизму (1902 р.)? Ні! Здеморалізований, зденаціоналізований українець-селянин тихо і покірно умирає з голоду, як його вчать сього піп і москов[ська] школа, до якої він ходив хлопцем; він умирає не боронячися, бо не розуміє причини своїх страждань, причини своєї гибелі, що насувається більше і більше на його; а політичні мрії його усе літають біля царського трону, біля царя-чу-жинця, що ось колись звідти прийде їм так довго жадана земля, воля і щастя.
Страшне становище української нації, — але ці страшні наслідки стали головно через занедбання національної справи з боку української інтелігенції, головно через її москалефільство[284].
Скільки треба праці, посвячення і героїзму для української інтелігенції, щоб надолужити занедбане, щоб загладити свій великий гріх, свою велику провину перед своїм народом!.. Зараз настали ці так довго очікувані часи, часи викуплення. Найліпші люди із української інтелігенції цілковито і виключно посвячують себе українсько-національній справі, себто справі українського сільського і міського пролетаріату: вони організують їх для економічної і політичної боротьби з їх соціальними і політичними панами, організують їх для боротьби за життя, свободу і щастя...
Факти життя доводять сільському і міському пролетаріатові, що щастя їх можливе тільки і стане реальним фактом тільки після конфіскати у чужинців української землі, після націоналізації її, після націоналізації промисловості на українській території, але все це стане тільки після знесення панування чужинців-москалів.
Історична минувшість українського народу
Усі нещастя, що до сього часу терпить український народ, від того, що він до останніх часів не поглядав на свою справу національно, а соціально: він не мав ідеалу самостійної України. Той факт, що великі принесені жертви і енергія, яку він витратив, вибиваючися з-під поляків протягом першої половини XVII віку, пропали марно, свідчить про це. Повстання 1648 року не носило в думках тодішньої більшості, а надто в думках організаторів повстання, національного характеру з метою здобуття національної незалежності, а мало характер переважно соціальний: народ український не був ворогом польському королеві і польському правительству, а польському шляхетству, панству; повставав не проти польського короля, а проти утисків польського панства, головно проти кріпацтва.
Український народ того часу хотів не національної незалежності, а соціальних полегшень. Коли ж наслідком боротьби з поляками українська нація здобула собі політичну незалежність, вона не оцінила останньої, оскільки вона важна для забезпеки її щастя і добробуту, вона змаловажила її і через те легко пішла на злуку з москалями.
Великі патріоти того часу: Богдан Хмельницький, Богун, Джерджалик, Виговський нічого не могли зробити проти загального руху українців до підданства московського... Колосальним напруженням сил ці патріоти зробили більш, ніж того можна було сподіватися від одиниць: вони із з’єднання з Москвою зробили державну спілку, поставили Україну на становище сучасної Угорщини, навіть більше, бо Угорщина не має права державних зносин, що їх мала тоді Україна.
Та чи розумів це тоді народ? Він на Переяславській раді кричав: «Волимо під царя московського!» Коментарі зайві.
Нечисленні патріоти, співборці Богданові за свободу України, з його смертю скінчили своє життя дуже зле... Одсутність національної свідомості і свідомості вигод від національної незалежності серед широких мас українського тогочасного суспільства причинилася дуже до швидкої страти цієї останньої. Старшина українська в своїм вузькім розумінні своїх інтересів зверталася до запомоги Москви в виконанні своїх цілей, а народ український, скинувши польське кріпацтво, уже мріяв, що самодержавний московський царизм порятує його від сваволі їх старшини, вгамує розладдя і суперечки, що дійсно панували тоді. — Не власними силами хотів він розв’язати домову справу, а силами чужинців — московського царя і його правительства.
284
Участь її у всіх ідейних рухах московського суспільства.