Чому Захід панує - натепер
- Автор: Моррис Иэн Мэттью
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: КЛІО
- ISBN: 978-617-7023-09-7
- Переводчик: Ольга Кочерга
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Чому Захід панує - натепер». Краткое содержание книги:
У певному сенсі ці степові кочівники не відрізнялися від будь-яких інших відносно рухливих, відносно недорозвинених людей, що жили на краях великих імперій в усі часи починаючи від історії про Якова та його синів з Юдейської Біблії. Вони обмінювали тварин та шкіри на продукти осілого суспільства. Прибуток можна було знайти скрізь: китайським шовком та перськими килимами оздоблено поховання марнотратного п'ятого сторіччя до н. е. в Пазирику в Сибіру, а в дев'ятому сторіччі до н. е. асирійці імпортували коней та луки зі степів і заміняли свої колісниці на кавалерію.
Але скрізь навколо було чимало проблем. Крім шовку та килимів, поховання в Пазирику містять купи залізної зброї та вкриті золотом черепи поскальпованих ворогів, що наводить на думку про тонкість лінії, що відокремлює торгівлю від війни. Зокрема, після 800 року до н. е., коли холодніша сухіша погода зменшила обсяг пасовищ у степах, пастухи, що могли швидко переганяти свої стада на довгі відстані й одразу по прибутті битися, мали великі переваги. Цілі племена пересіли на коней і долали верхи сотні миль між зимовими та літніми пасовищами.
Міграція спричинила ефект доміно. У восьмому сторіччі до н. е. група під назвою масагети мігрувала на захід через теперішній Казахстан і поставила народ скитів перед таким самим вибором, як у передісторичних мисливців-збирачів, коли землероби сунули на землі, що забезпечували їм харчі, чи в сицилійських землеробів, коли грецькі колоністи припливли до їхніх берегів: вони могли боронити свої землі, організуватися для відсічі й навіть обирати королів, або тікати. Ті, що подалися, перетнули Волґу й поставили кимерійців, що там вже мешкали, перед таким самим вибором: воювати чи тікати.
У 710-і роки до н. е. банди кімерійських утікачів почали заходити до західного осередку. Їх було небагато, але шкоди вони могли завдавати великої. В аграрних державах багато селян мусили важко працювати, аби утримувати небагатьох вояків. У розпал війн Рим та Цинь мобілізовували десь одного чоловіка з шістьох, а в мирний час заледве одного з двадцятьох. У кочівників, навпаки, кожен чоловік (і багато жінок) міг бути вояком, вони народжувалися й виростали з конем та луком. Це був первинний приклад асиметричного ведення війн. Великі імперії мали гроші, квартирмейстерів та облогову зброю, тоді як кочівники мали швидкість, терор та той факт, що їхні осілі жертви часто були зайняті війною один з одним.
У ці роки кліматичні зміни та суспільний розвиток ще раз поєдналися й зруйнували прикордоння західного осередку. Наслідком знов були заворушення та перевороти. Асирійська імперія, що близько 700 року до н. е. все ще була найпотужнішою на Заході, запросила кімерійців на допомогу проти своїх суперників. Спочатку це добре допомогло, і 695 року до н. е. король Мідас з Фригїї в центральній Туреччині, такий багатий, що грецькі легенди приписували йому здатність перетворювати на золото все, чого він торкався, вчинив самогубство, коли кімерійці замкнули оточення його столиці.
Усунувши буферні держави типу Фригії, асирійці відкрили свої внутрішні землі кочівничим рейдам і близько 650 року до н. е. скити вже фактично контролювали північну Месопотамію. Як писав грецький історик Геродот, вони "своїми нахабством і свавіллям усе перевернули догори ногами... Вони роз'їжджали на конях і грабували все, що тільки було в кого"[163]. Кочівники здестабілізували Асирійську імперію, 612 року до н. е. допомогли мідійцям та вавилонцям перемогти Ніневію, потім негайно повернули проти мідійців. Лише близько 590 року до н. е. мідійці знайшли способи боротьби з цими підступними рухливими ворогами — згідно з Геродотом, вони понапоювали їхніх провідників на банкеті й перерізали.
Королі Мідії, Вавилону та Персії експериментували з методами поводження з кочівниками. Один з варіянтів був нічого не робити, але тоді кочівничі напади руйнували прикордонні провінції, що призводило до меншання потоку податків. Можна було відкупатися від кочівників, але плата за захист могла бути не меншою, ніж втрати від нападів. Не маючи що захищати, кочівники могли відступити до безлісних, безводних земель і довести нападників до руйнації, коли вичерпувалося їхнє постачання.
163
"своїм нахабством...": Herodotus 1.106 [укр. переклад Андрія Білецького: Геродот, Історія, Київ, Наукова думка, 1993].