Суспільно-політичні твори

І правительство і земство, яке в суті речі є дворянською інституцією, ви-сисують, як можуть і що можуть, із українського хлібороба; при такім стані речей, при цілковитому безправ’ї українського сільського продуцента, який репрезентує собою майже всю українську націю, що він не надбає, усе тим або іншим шляхом перейде до рук економічно і політично пануючих верств московської нації. На сотки мільйонів карбованців хліба продукує українець-пролетар, але із цієї великанської цифри тільки нікчемну частину вертає собі в формі зарібної плати, а велика решта розходиться по кишенях економічно пануючого московського народу.

Чужинці — земельні властителі беруть собі великий процент за право монополії на землю: москаль-купець-скупщик користає із темного українського селянства, котрий, не знаючи ані риночних цін на хліб, а до того ще припертий до муру московським] правительством і земством за «податки», продає свій продукт[283] за нікчемну ціну.

Московські промислові райони, взагалі нехліборобна промислова Московщина користає із такого гіркого становища українського народу: низька зарібна плата українського сільського робітника дає дешевий хліб для усієї промислової Московщини, навіть закордонні чужинці, що купують хліб, продукований на Україні, користають із низької зарібної плати українського сільського робітника. Проте вироби промислової Московщини, вироби московських фабрик і заводів, навіть кустарів, вироби, що їх купують українці-хлібороби, стоять на високій ціні, бо московське правительство забороняє закордонним фабрикатам йти в Росію і конкурувати з російською промисловістю, яка лежить цілковито в руках москалів.

Не диво, що українці-хлібороби останні роки хронічно голодують: щоби нагодувати таку масу чужинців, треба витратити багато енергії. Але останніми часами ми спостерігаємо, що енергії годувати таку ораву гнобителів у українського народу забракло: «платежная способность» його падає щороку більше і більше; запозиченість селян-хліборобів московському правительству і земству щороку збільшується і тепер досягла колосальної цифри. Правительство і земство, а надто останнє, зчинили ґвалт (куриця перестала нести золоті яйця). Економічне знесилля українського продуцента відбивається дуже зле на державнім бюджеті, а надто на бюджеті земств. Ці дві інституції почали проявляти до сільського українського продуцента крокодиляче спочування і симпатію: розпочалися лицемірні заходи над піднесенням економічного становища українців-хліборобів. Але пізно... Нелюдський визиск підірвав сили українського сільського хлібороба і його господарство. Він пролетаризується все більше і більше: життєві потреби зменшені до мінімуму і пішли ще нижче. Голод став хронічним, став нормальною умовою українця. Голодні бунти 1902 р. — є яркою його ілюстрацією. Ці голодні бунти мають тенденцію повторюватися все чаще, поки існуватимуть причини, що їх викликають. Звичайно, ми далекі од думки сподіватися іншого поведення з боку московського правительства і в загалі московського народу, бо де таки в світі дужчий і переможчий не користає і не кривдить зневоленого, слабшого? Але вкупі з тим ми, певна річ, далекі і від другої думки: без протесту і боротьби давати нашим ворогам висисати нас досхочу. Закон природи вимагає боротьби за життя... І ми виголошуємо її!