Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
А бігти ставало все важче й важче. Серце шалено стукотіло в грудях, під боком закололо. Хотілося бігти швидше-швидше-швидше, а сили танули. Сон накотився хвилею, вкрай знесилена Рута зупинилась, а за нею і Дзеванна. Темрява таки наздогнала їх. «Віте!» — спробувала крикнути вона, бо чугайстер не помітив їх зупинки. Та крику не вийшло, лише здавлений шепіт. Чугайстер обернувся і побачив, що вони стоять, прихилившись до дерева.
Він блискавкою повернув назад і замахав руками навколо них. Дивно, але від цих рухів стало вільніше дихати. Біль угамувався, сили повернулися.
— Ви наштовхнулися на пастку сон-павука. Він плете павутину, яка забирає сили у жертви. Та про це згодом, немає часу. Якщо знову щось відчуєте, просто помахайте руками навколо себе, і павутина розірветься. Тільки не зупиняйтеся. Вже майже стемніло, а ще з півгодини бігти, — останні слова він проказав, віддаляючись.
Рутенія і Дзеванна вчинили за його прикладом. Раптом розвиднілося — зійшов повний місяць. Він висів над головою, мов сокира, готова впасти лезом донизу. Великий диск ніби промовляв: «Біжіть, біжіть, біжіть і не зупиняйтеся!». А може, й не казав такого, може, це говорив страх? Вдалині Рута почула виття. Це не міг бути просто вовк… Це голос істоти глибоко нещасної, стражденної і — зголоднілої…
До того ж Рутенія відчула вже? знайомий погляд. Невже знову упир? «Віте, чи довго ще бігти?» — хотіла вона спитати у чугайстра, та побачила, як щось темне майнуло між ними. І не встигла вона змигнути, як це темне впало на чугайстра і гіритисло його до землі.
Вона рвонулася на допомогу, навіть не думаючи, що робитиме, коли добіжить. В неї немає жодної зброї, лише руки. Велетенський вовк придушив чугайстра передніми лапами. Кігті вп’ялися у Бітову спину, і з ран сочилася темна кров. Вовк озирнувся на шум і побачив дві постаті. Він повернувся і стрибнув на них…
Дзеванна відштовхнула Рутенію до дерева, і та зрозуміла, що робити — мерщій нагору! Краєм ока помітила: те саме роблять Дзеванна з Бітом. Потім по розлогих гілках вони зібралися разом, на одному дереві.
Віт ледве дихав, з чола стікав піт. З ран на спині струменіла кров.
— Це вовкулака. Він піде зі сходом сонця. Треба лише дочекатися, — прошепотів чугайстер.
— Віте, ти швидко втрачаєш кров, — сказала Дзеванна.
— Я не можу рухатись. Рани занадто глибокі. Це рани від вовкулаки, і від них немає ліків. Я вже з цього лісу не повернуся. Йдіть самі.
— Ми підемо разом!
— Як? Подивіться вниз…
Рута опустила погляд і побачила, що вовкулака стоїть під деревом, задерши морду.
— Моя кров — то приманка для них. Він зараз закличе інших. Вам треба йти… — він зробив паузу, і побачив, що ані Рутенія, ані Дзеванна нікуди не збираються. — Гаразд, може, це допоможе… — Він вийняв з-за пазухи свого оберега, вклав його у руки Рутенії і знепритомнів.
Вовкулака завив. Виття рознеслося лісом, і йому відповіли. До Рутенії повернулося знайоме відчуття липкого і холодного погляду. Голодного погляду.
11
Вони залишилися з чугайстром. Хай там що, але коли поряд з’явиться упир, Бітові буде непереливки.
Виття стихло. Було лише чутно, як повітря шумливо виривається з вовкулачих грудей.
Чугайстер же ледь дихав.
Дзеванна здригнулася, наче від холоду. Рута краєм ока встигла помітити тінь. «Прийшов», — майнула думка. Вони притислися спинами до стовбура й чекали. Місяць пірнув у хмару, а коли виринув, поруч, на гілці, виблискувало біле тлусте тіло. Ніби і людина, але якась неоковирна, бридка, з широким, занадто широким ротом, з проваллям замість носа. Упир.
Нетямлячись, Рутенія розгорнула пакунок і стисла в руках гілку — чугайстрів оберіг. І скрикнула — та вколола її. Із затиснутого кулака впала крапля крові. Упир задоволено загарчав, і поповз уперед, облизуючи губи язиком, чорним у місячному сяйві. Посеред дороги чомусь спинився. Позадкував. Знову був тицьнувся вперед, та невидима перепона спинила його. У гарчанні почулося роздратування. Він звівся на ноги й побіг, балансуючи, по гілці на Рутенію. Вона ж, нічого не розуміючи, ще сильніше стиснула гілку. Упир з усього розгону налетів на ту ж невидиму перешкоду, не втримав рівноваги і полетів донизу. Глухо гепнув і зойкнув. Вовкулака загарчав, потім почувся дикий вереск і шурхотіння, гарчання і знову вереск. А потім запала тиша. Рутенія з Дзеванною глянули на землю і нікого не побачили.
— Вони пішли? — спитала Дзеванна.
— Принаймні, ці пішли. Але ж вовкулака закликав інших.