Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— Віте, а чи є в Орії відьмаки, які б нам допомогли?
— В Орії немає справжніх відьмаків. Є дикі відьми, але вони вкрай небезпечні. Лише у Корсуні, столиці, є один відьмак на всю Орію.
— То він може нам допомогти? — спитала Дзеванна.
— Гм-м… — Віт задумався, — Корсунський відьмак дещо винен чугайстрам, і для відшкодування того боргу міг би нам посприяти.
— Скільки до Корсуня?
— Тижні зо два.
— Це теж задовго, але вже краще.
Вони швидко зібралися: запаслися їжею, водою, одягом і вирушили. Перед виходом чугайстер спинився, а потім відчинив одну зі своїх скринь. Звідти він дістав якийсь пакунок і обережно поклав його собі за пазуху.
— Що це? — спитала Дзеванна.
— Це мій оберіг. Гілка з мого дерева.
— Твого?
— Посадженого, коли я родився, — пояснив Віт. — Не годиться вирушати в таку дальню путь без оберегу.
Ліс прийняв їх у свої обійми. Що далі вони заглиблювалися, то густіший він ставав. Дерева притискалися одне до одного, ніби намагаючись обійнятись гілками. Самі дерева ставали іншими — спочатку це були кремезні дуби, а згодом — високі й розлогі сосни. Кілька подорожани минали острівки зелених ялинок. Трава під ногами м’яко вгиналася, і потім знову випростовувалася. Жодних слідів не залишалося.
Віт ішов попереду, вони — за ним. Простували легко і вільно. Пообідали не спиняючись.
Швидко сутеніло. Чугайстер стурбовано позирав на небо. Рутенія теж хвилювалася: вона пам’ятала жахи своєї першої ночі у цьому лісі. Давалася взнаки й утома: ноги почали нити, а плечі від постійної напруги судомило.
— Маємо йти швидше. За годину геть стемніє. Неподалік має бути порожня хатина, там будемо у безпеці. Якщо пощастить, встигнемо до появи упирів і вовкулаків. Сьогодні ж повня!
І вони рвонули. Знову попереду чугайстер, Рута з Дзеванною за ним.
9
— Це не просте викрадення! Це змова!.. — верещав низенький князьок зі щуроподібною мармизою.
— Та ні, просто чутки. Ніякого викрадення не було!.. — долинав з іншого боку густий бас.
— Ахруман, ніхто інший… — перелякано шепотіла молода відьмочка.
— Свої, лише свої мали доступ до оберегу… — вів далі щуропикий.
— Хто наважився? Це ж смертний вирок… — заперечив хлопець-простачок, ніби щойно з ріллі.
— Його ж так охороняли! — підтримала літня відьма.
— Найкращі відьмаки! — наполягав парубок.
— Угу, найкращі! А Рутенія де? Немає її! От і думайте! — не вгавав щуропикий.
— Та що думати? Невже ви підозрюєте?.. — з жахом викрикнула відьма, і в щуропикого разом втупилося з півсотні пар очей.
Запанувала мертва тиша. Щуропикий знітився, відчувши себе в центрі уваги, і теж замовк, злякано роззираючись навсібіч та розуміючи, що бовкнув зайве. Мовчання обірвалось неочікувано:
— Та дурня то, кажу ж вам! Добровін перестраховується і просто сховав оберіг. Його не могли викрасти! — доводив своє громовий голос.
— Сам ти дурниці верзеш! Де ж він? І де Добровін з Яром? Вже давно час з’явитися перед народом! — заперечив жіночий голос.
— Значить, так треба! Чи ти не віриш Добровінові?!
— З цими викраденнями, підозрами і засиллям відьмаків — вони ж на кожному кроці — я вже нікому не вірю, — втрутився щуропикий.
У сусідній кімнаті Добровін із Яром тримали раду. Потрібно було знайти оберіг або, принаймні, сліди викрадача. Власне, слідів було багато, і всі здебільшого криваві, та жоден ніяк не вказував на злодія (чи злодіїв?). Як вони дізналися про сховок? Як пройшли зачарований найкращими відьмаками шлях? Як, нарешті, прознали, де справжній оберіг, не зачепивши підробку, і як вибралися з замку непоміченими, якщо Добровін з’явився у схроні, щойно відчув втрату? І як люд дізнався про скоєне?
Найнагальніша потреба — заспокоїти народ. Не можна допускати паніки. Втрата оберегу мало вплине на безпеку міста — є ж чаклуни, здатні відбити напади ворога. Власне, вже давно обереги — радше символи безпеки, та люди вірили в них. Зникнення оберегу столиці Словунії — це підрив віри народу в силу відьмаків, це страх і розчарування, це втеча людей із Суронжу в інші, безпечніші міста, це ствердження Ахруманової сили. Те, що саме Ахруман стоїть за крадіжкою, не викликало у Добровіна жодних сумнівів. Як не викликало сумнівів і те, що десь поруч причаївся зрадник. Отже, таємниця мала бути будь-що збережена.