Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Відьмаки не встигли оком змигнути, як їх учавило в стіну. Жодного зойку — лише хрускіт поламаних кісток і скрипіння розірваних мʼязів. Мара, переконавшись, що коридор вільний, рушила вздовж тіл.
Перед дверима зупинилася ще раз. Торкнувшись їх, постать напружилась, а потім, ніби через силу прошепотіла-просичала:
У дверях щось хрупнуло, і вони повільно прочинились у невелику круглу залу. У центрі, на кам’яній брилі, розмістилося прозоре кришталеве яйце завбільшки з людський тулуб. У нього всередині пульсувало червоне світло.
Постать наблизилася, обійшла навкруги і простягла було руку… та щось зупинило її. Вона відсахнулася від вівтаря, підлетіла до дверей і проскоромовила:
Нічого не сталося, але постать заспокоїлась і підійшла до кришталевого яйця. Знову обійшла його кілька разів, зупинилась, і потім, ніби щось обміркувавши, промовила ще раз:
Тієї ж миті яйце перестало світитись, але кімната не занурилася у темряву! З однієї стіни пробився промінчик такого ж червоного світла. Він ширився і вже скоро перетворився на вогняну пляму.
Постать наблизилась до стіни, піднесла руку до плями і торкнулась її. Нічого не сталося. Тоді рука занурилась у пляму глибше, немов у відчинене вікно, зробила кілька рухів, ніби щось намацувала. Потім примара різко вийняла руку зі стіни, щось міцно стискаючи.
Яр все ще сидів перед жевривом. Він судомно напружив пальці — і келих з недопитим вином тріснув. Скалки боляче увіп’ялися в руку; на підлогу, поруч з краплями вина, полилася тоненькою цівкою кров. Болю князь не відчув — він заплющив очі, закутався у тепле ведмедно і нарешті заснув.
Від власного крику прокинувся Добровін. Йому наснився страшний сон: ніби якась химерна постать викрала оберіг Суронжу. А допомагав їй холодний Кулла, злостивий вітер, що колись утік від Стрибога. А коли Добровін прокинувся остаточно, то зрозумів, це був не сон. Оберіг Суронжу викрадено…
8
Рутенія прокинулася раніше за всіх. 3надвору шелестіло листя. Ранкова прохолода приємно збуджувала. Рутенія розплющила очі й роззирнулася. Побачила на сусідньому ліжку Дзеванну, а біля порога — Віта.
Чугайстер заворушився перший. Прокидався він довго і голосно, як справжній лісовий хазяїн. Розплющив очі, позіхнув і потягнувся — аж стіни задрижали. Дзеванна від несподіванки опинилися на підлозі, бо саме злазила з ліжка.
— Становище не вельми привабливе. На Дзеванну полюють. Вчорашні злидні і той, з палицею, не відчепляться, — сказав Віт за сніданком.
— І чекати, поки нас знайдуть — не діло, — додала Дзеванна.
— Маємо рухатись. Інакше рано чи пізно до нас доберуться: русалинка без води, відьма без сил! — мовила Рутенія.
Усі погодилися.
— От тільки куди нам рушати. Я пропоную йти в Суронж, — сказала Рутенія.
— Але ж я зі Словунії втекла! — вигукнула Дзеванна.
— Ти втікала від посвяти, Ахруман вже й так знає про твоє існування! Тому є сенс повернутися. По-перше, треба звільнити твої сили. По-друге, я маю таки зустрітися з Добровіном, — пояснила Рутенія.
— Вона має рацію, — озвався Віт. — Нам нема чого тут чекати. Щоб дістатися до Суронжу, треба пройти півкраїни.
— Віте, чому нам? Це не твій бій. Ти не мусиш…
— Ні, Рутеніє. Усі ми щовечора, коли засинаємо, боїмося прокинутись серед ахруманових потвор, які тільки й мріють про наш ліс. Щоранку, перш ніж розплющити очі, ми прислуховуємося, чи немає поруч ворога! Ми дуже втомилися. Я відчуваю, що допомігши вам з Дзеванною, допоможу й усім нам. Тому, Рутеніє, це мій бій так само, як і твій!
— Гаразд! Ми йдемо разом, — відповіла Рутенія. — Скільки часу візьме дорога?
— Десь зо два місяці, — відповів заспокоєний Віт.
— Два місяці? — підвела брови Дзеванна. — За цей час Ахруман нас знайде разів із десять!
Рутенія задумалася. Йти потрібно, але як? Вони дуже далеко, і по всій Орії, мабуть, повно ахруманових людей. Отже, потрібно дістатися Суронжу швидко, а головне — непомітно. Але ж як? А може…