Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
— Що? Що є під землею? — насторожилася Рута.
— Не знаю. Але один із нас пішов туди. За три дні його тіло знайшли аж під Корсунем… — І злидень замовк.
— Віте, сон був віщий. Нам треба під землю. Всього за три дні ми будемо під Корсунем.
— За три дні, але мертвими тілами, Руто. Не варто ризикувати.
— А я думаю, варто! — втрутилась Дзеванна. — На поверхні ми ризикуємо ще більше.
— Дзеванна має рацію. Під землею шансів більше.
Злидневе обличчя розпливлося в посмішці:
— Я розкажу, як туди потрапити, якщо ви мене відпустите.
— Ні, ти не розкажеш, ти відведеш нас туди. І лише тоді ми тебе відпустимо, — сказав Віт.
— Ви ж обіцяли! Я нікуди з вами не піду!
— Або ведеш нас, і тоді ми тебе відпускаємо, або… — тихо і чітко процідила Рутенія.
Злидень без усяких суперечок погодився.
— То й добре. Ходімо, зберемо речі, — мовив чугайстер, і дав знак, щоб Рута з Дзевою вийшли за ним в іншу кімнату. — Що ж ми візьмемо? — голосно вів далі чугайстер, причиняючи двері, і потому тихо додав: — Треба дещо вирішити. Ми не можемо його відпустити!
— Ми ж пообіцяли!.. — здивувалась Дзеванна.
— Щойно звільнившись, він побіжить до Володаря, і в Корсуні на нас чекатимуть, — сказала Рутенія.
— Лишається єдине!.. — похмуро мовив Віт.
— Ні! Ми не вбивці! — злякалась Дзеванна.
— Лишається одне! Ми мусимо взяти його з собою! — усміхнулась Рутенія.
— Ну ви мене й перелякали! — Дзеванна теж усміхнулась. — Але ж це зайвий рот і зайвий клопіт!
— Краще зайвий клопіт тепер, ніж вірна смерть у Корсуні чи й раніше, — відповів Віт.
15
Злидень, якого звали Бось, йшов попереду з зав’язаними руками. Він вправно відшуковував лише йому відомі знаки, і варто було ступити на вказане Босем місце, як хащі розступалися.
У такий спосіб вони просувалися швидко, і щойно сонце пішло на захід, Бось виголосив:
— Усе, ми прийшли. Це тут!
Перед ними була галявина з каменем посередині. Злидень вибіг на галявину і заходився кумедно стрибати. Він ставав на одну ногу, потім стрибав на другу, і щоразу кудись в інший бік. Ці стрибки були б схожі на танок, якби не були такі хаотичні. Здавалося, він просто розважається. Чугайстер вже хотів було смикнути злидня за мотузку, як земля під ногами задрижала. Дерева захиталися, наче в буревій, хоч не було й натяку на вітерець. Рута з Дзеванною ледве втрималися на ногах, а чугайстер від несподіванки присів.
Злидень стояв біля самого каменя, який раптом безгучно провалився вниз. Землетрус припинився. Бось сказав:
— Ось ваш вхід під землю. Можете йти.
Вони підійшли до провалля. Перше, що побачила Рута, — темряву. Глупу темряву.
— Сюди? Як туди увійти, коли там повний морок? — промовила Дзеванна.
— Ну, вибачайте! Не моя проблема! Спускайтеся ж. А мене відпустіть!
— Тебе? Відпустити? Щоб ти відразу побіг до Ворона? — гримнув Віт.
— Що… що ви кажете? Ви ж обіцяли!
— Злякався? Ти підеш з нами! — ще раз гримнув Віт.
— Думав, відправиш цих дурнів на вірну смерть, а сам вислужишся перед Ахруманом? — додала Рутенія. — Не вийде!
Злидень затремтів усім тілом і верескнув:
— Я не піду!
— Лови! Втікає! — крикнув Віт.
Рутенія кинулася навперейми. Та не встигла його перехопити, лише перечепила за ногу. Бось перечепився і зарився носом у землю.
Після цих неочікуваних ловів усі повернулися до входу в підземелля. Рутенія занурила руку у темінь. Рука зникла, ніби опустилася в діжку з дьогтем.
— Там тепло! — вигукнула Рута.
— Бодай якась добра новина, — озвався Віт і теж запустив руку в дірку. — Еге ж, тепло!
— А ну, я подивлюся, що там… — сказала Дзеванна.
Рута з Бітом й оком не змигнули, як вона на мить занурила голову у морок.
— Така краса! — ошелешила їх русалинка. — Спускаймося. Там є сходи.
Дзеванна і пішла першою. Вона сіла на край, відштовхнулася й зникла у темряві. Чугайстер згріб Бося в обійми й собі стрибнув. Рутенія залишилась сама. Обвела поглядом галявину, пригадала шалені події останніх днів і ночей, заплющила очі, і зробила крок.
16
Всюди було яскраве світло. Рута оглянулася й побачила друзів, які стояли мовчки і роззиралися. Навіть злидень перестав борсатися й ошелешено вирячив очі.
Рута глянула вниз — вони стояли на невеликому виступі прямовисної стіни, майже під самим склепінням шахти. Світло лилося нізвідки — здавалося, воно існує в повітрі, огортає собою все і просто світить. Вниз вели гвинтові сходи.