Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
А коли відкрила їх, побачила новий день. Теплий. Ніякого снігу. Знову вона прокинулася перша. Чугайстер з русалкою ще спали. Рута обережно вилізла з-під накиданих шкур. Підійшла до вікна.
14
— Рахмани… рахмани… — Віт ще кілька разів повторив ці слова. — Щось я чув про них.
— Ой, що це?! — вигукнула Дзеванна, дивлячись у вікно.
Відьма і чугайстер побачили давніх знайомих — злиднів. Їх було більше, ніж того разу. Один злидень походжав туди-сюди і щось втокмачував у голову іншим. Руті стало цікаво, про що вони говорять, і Віт розчахнув вікно. Виявилося, що той злидень відчитував інших за помилку.
…вже мали йти слідом за Владарем! І що?! Де була ваша підмога?! Ціле військо (Рута з Вітом перезирнулися,) раптом напало на нас! Лише завдяки неймовірним хитрощам моїм і силі нам вдалося врятуватися! (Рута посміхнулася, пригадуючи розкиданих по галявині непритомних злиднів.) У такий відповідальний нас, коли, дякуючи Володареві, ми стали Чорнобожими Воїнами, так його підвести! Вдруге з рахманських часів ми стали разом, пліч-о-пліч, забули сварки і негаразди! Вперше ми можемо разом стати господарями Лісу, а може, й усієї Орії! (Шерега радісно зашепотіла, очі гордо засяяли.) Зараз ми не можемо їх упустити. Вони тут. Ми не маємо права на помилку!
Злидні стали оточувати хатину. Ватажок підійшов до самого вікна. Було видно його маленьку лису голову, вкриту зморшками і брудом.
Рута відвернулася:
— Він згадував про рахманів. І здається, він тут головний.
Вони перезирнулися. Чугайстер розчинив вікно, Рута перехилилася, й за мить злидень був у хаті. Дзеванна підскочила з мотузкою і міцно зв’язала руки і ноги. Злидень заверещав. Дзеванна зрозуміла свою помилку і впхнула йому в рота ганчірку.
Рута поклала злидня на підлогу. Той ніби заспокоївся, не вовтузився, лише блимав злющими очима. Але крик було почуто, і в двері загрюкали, у вікна полетіло каміння, почулися крики:
— Ану, виходьте! Виходьте, бо хату запалимо!
— Ага. І спалите нас разом зі своїм командиром. А може, ми вам живі треба? Точніше, не вам, а Ахруманові?
Крики стихли.
— Гаразд, чого ви хочете?
— Ми — нічого. А ви? — спитав Віт. — Може, зайдете, побалакаємо?
— Тут є льох, — сказав Віт уже для Дзеванни й показав, як відчинити ляду.
Жоден злидень не втримається, коли його запрошують до хати. І злидні скопом кинулися до відчинених дверей, де їх хапали Віт з Рутенією за руки, плечі, ноги й кидали у глибокий льох. Коли останнього злидня було вкинуто, Дзеванна зачинила ляду. Для надійності на неї перетягли кілька важезних лав.
— Немає сенсу кричати. Тепер тебе ніхто не почує! — пояснив чугайстер, витираючи з лоба піт.
— Ми зараз виймемо кляпа, а ти нам розкажеш усе, що знаєш про рахманів! — додала Рута.
Злидень обпік її поглядом.
— Якщо не розкажеш, то не вийдеш звідси ніколи! Ані ти, ані твій загін.
— А якщо я розповім, ви нас відпустите? Не вірю!
— А в тебе є вибір?
Злидень замислився, похитав головою й продовжив роздратовано.
— То що ви хочете знати про рахманів?
— Все, що знаєш!
— Навіщо вам це?
— Це наші справи. Ще довго будеш пусте патякати? — загарячкував Віт.
— Гаразд, гаразд. Розповідаю. Рахмани у давні часи прийшли з песиголовських земель і осіли у Орії. Люди прийняли їх, виділили землі, рахмани натомість подарували їм уміння чаклувати. На свою біду! — вигукнув злидень. — Вони не знали, які ви підступні тварюки! Ви швидко оволоділи чарами і пішли проти рахманів війною. Винищили їх! А ті, що лишилися, зібрали наш народ, дали йому частку своєї сили. І направили на війну! На війну проти людей і всіх, хто їм допомагає!
— То чому ж ви не воювали? Злякалися? — уїдливо спитав чугайстер.
— Ми не злякалися, — похнюпився злидень. — Наші предки захопилися силою, так само, як і ви. Зрозуміли, що її можна використати для збагачення, здобуття влади… Поступово сили меншали, — тут злидень ожив. — Та ми знову разом. Прийшов Володар і дав нові сили! Ми їх не загубимо. Ми знаємо, що з ними робити! — злидень перейшов на крик. — Ми знищимо усіх!
— Ану цить! — гримнув чугайстер. — Що будемо робити? Що це нам дає?
— Поки що нічого. Але ми знаємо про витоки чарів, — мовила задумливо Рута. — Стійте-но! А куди ділися рахмани?
— Під землю. Всі пішли під землю. Там, під землею, щось є!