Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Добровін повільно наблизився до нього, здійняв високо шаблю, і прокричав:
По цих слова шабля засвітилася жовтим сяйвом, стала вдвічі довша, і Добровін рубонув нею по темряві. Шабля дійшла до половини пагона і застрягла. Щось вгорі завило, засичало, зірвався шалений вітер.
Добровін витягнув зброю, і рубонув вдруге, втретє… Виття переросло у крик — пагін розтанув.
Хмара розвіялася, з’явилися зорі і місяць. Вітер стих.
Відьмак знесилено роззирався — ніщо навкруги не нагадувало про жах, який щойно був поруч. Сил вистачило лише на те, щоб дістатися до ліжка і забутися важким сном.
13
Сон… сон… сон…
— Руто! — почулося здалеку, наче крізь товстезну камінну стіну. — Руто, прокинься!
Голос не вгавав. Її почало кидати з боку в бік, і стало боляче від ударів по щоках. Розплющивши через силу очі, вона побачила перелякану Дзеванну і чугайстра, що замахнувся для чергового ляпаса.
— Ну й перелякала ти нас! Що з тобою? — тремтячим голосом питалася Дзеванна.
— А що сталося? Я, здається, заснула, а ви тим часом вирішили мене трішки погамселити? — відповіла Рутенія, приклавши руку до гарячої щоки.
— Руто, ти не пам’ятаєш? Ти казала, що хочеш спати, і раптом замовкла. Твої очі стали прозорі. І ти заговорила не своїм голосом. Зовсім чужим.
— Що я казала?
— Ти сказала лише одне слово, але повторила його кілька разів. Ти сказала «камінь».
— Камінь? І гадки не маю, що це могло бути.
— Ну що ж, раз ми не маємо відповіді на запитання, то не будемо їх ставити. Обміркуємо все завтра. Сьогодні не час.
Заперечень не було. Дзеванна заснула одразу, а Віт тихо вивів Рутенію у сіни і спитав:
— Руто, нам треба до Словунії навіть швидше, ніж ми гадали, — чугайстер витримав паузу. — Не хотів тебе лякати, але я такого за життя надивився…
— Віте, кажи вже!
— Руто, я не певен. Але здається, в тобі прокидається дика сила.
— Дика сила? Я про таку…
— Дика сила прокидається у відьом, які ніколи не навчалися. Дикі відьми неконтрольовані. Сила захоплює їх повністю. Вони не можуть передбачити свої дії.
— Віте, я… Я можу стати небезпечна? Як скоро?
— Можеш. І станеш, якщо ми не дістанемося до Словунії, а там вже можна буде сподіватися на допомогу. Я не знаю, скільки ми маємо часу. Але ти будеш ставати не-собою все частіше. І що ти тоді робитимеш, невідомо ані Перуну, ані Чорнобогу, ані навіть Прабогу…
Чистий і світлий степ розкинувся під ногами Рутенії. Вітерець куйовдив неслухняне волосся. Всюди сюрчання, гудіння цвіркунів, бджіл та інших комах. Травою, що сягає колін, гуляють хвилі. Рута зробила крок вперед — з-під ноги шугнула змія. Далі йшла обережніше.
«Цікаво, де я?» — спитала вона себе, але було так добре, що шукати відповіді не хотілося. Пройшла ще кілька кроків і вирішила перепочити, бо помітила у траві сірого каменя. Невеликого, але присісти можна.
Камінь був теплим. І навіть м'яким. Раптом зовсім поруч почувся громовий голос: «А ти подумала, на якому КАМЕНІ сидиш?». Рута скочила. Нікого. Степ. І тиша. Вона торкнулася каменя. Рукою розлилося тепло, а камінь зник.
І все навколо почало змінюватися. Попливло, немов розплавлений віск. Джміль, що націлився на яскраву квітку, перетворився на страшного жука з чотирма клешнями. А квітка розгорнула свої пелюстки, зробила один меткий рух, і вже пережовувала здобич. Кожна травинка стала чорна і жорстка, наче лезо. І це таки були леза, бо Рута не могла зробити й кроку — кожен рух міг покалічити. Сонце, що сяяло так весело, стало темно-червоним. Блакитне небо стало сірим і сповнилося чорних хмар. Вітер уже не пестив шкіру — рвав одяг, волосся, мало не збивав з ніг. Пішов кривавий сніг. Червоні сніжинки падали вниз і танули на Рутиній шкірі, перетворюючись на плями.
Хотілося втекти і сховатися, та не було як — трава не пускали. Відьма присіла, зіщулилась. У голові майнула думка: «Невже це я наробила?!». Знову почувся голос: «ТАК МОЖЕ БУТИ! ЯКЩО ЗАПІЗНИШСЯ!» Потім голос замовк, а за якусь мить додав: «Шукай допомоги у тих, хто в землі сидів. У рахманів.» Рута заплющила очі…