Рутенія. Повернення відьми
- Автор: Климчук Віталій
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5535-4
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Рутенія. Повернення відьми». Краткое содержание книги:
Князі правлять державами казкової землі Укранії, пліч-о-пліч з ними — мудрі відьмаки. Лісами мандрують чугайстри, полісуни, мавки, в річках живе плем'я русалок, під землею сховалися рахмани й могутні Великі Полози. Але й капосні злидні дошкуляють людям, і жорстокі песиголовці причаїлися біля кордонів… Такий світ Яв, а ще є світи Прав і Нав. Всіх їх поєднує Світове Дерево, основа Всесвіту.
Героїні роману, молодій обдарованій відьмі Рутенії, доведеться не лише шукати шлях до власного «Я», але й рятувати Всесвіт від зазіхань злодія Ахрумана, що вклоняється Чорнобогу. Вірні друзі — чугайстер Віт, русалинка Дзеванна, молодий зільник Золота, мудрий відьмак Добровін — та інші дивовижні люди й істоти допоможуть їй долати найсуворіші випробування…
Поєднання захопливих пригод і поетичного світосприйняття — таким є сучасне українське фентезі. Алегоричною мовою оповідає воно читачеві про вічні цінності, моральні й культурні.
Так думав Добровін, та не Великий Князь:
— Люди мають знати правду! Вони вірять мені, і я не зраджу їх! — Яр грюкнув по столу кулаком.
— Ти розумієш, що почнеться, коли ми скажемо правду? Та люди зараз же… — почав було вкотре перераховувати наслідки Добровін.
— А що, ліпше залишити їх напризволяще, без захисту, і кинути під прямий удар ворогові?
— Який удар? Чому напризволяще? Ти ж знаєш, що місто тримають під охороною мої люди!
— До біса твоїх відьмаків! Де вони були, коли крали оберіг? Чи змогли вони бодай себе захистити? — жорстко кинув Яр.
— Все це було заздалегідь кимось сплановано. Діяли занадто вправно. Я певен, що їхньою метою був не сам оберіг, а наслідки його втрати! Вони хочуть змусити людей боятися і не довіряти нам.
— Не довіряти вам! — підкреслив Яр.
— Ні, саме нам, бо охороняти оберіг — це завдання, спільне для відьмаків і для князя! Тому його втрата — недовіра і до тебе. А ти знаєш, що Велика Рада таки відбудеться! І скоро!
Князь кинув на відьмака полум'яний погляд і набрав повні груди для чергової відсічі… та раптом видихнув, якось аж поменшав і стиха промовив:
— Роби, як вважаєш за потрібне.
— До них маєш вийти ти! Ти — Великий Князь.
— Я не піду. Вистачить їм і тебе. Я не можу брехати своєму народові. Та йди вже! — вигукнув Яр нарешті, мало не виштовхуючи Добровіна за двері.
Добровін чекав, доки натовп внизу не заспокоїться. Нарешті, коли люди стихли, він спокійно спитав:
— Нащо зібралися ви тут?
— Як то нащо?
— Він ще й питає?
— Знущається, чи як? — знову загули люди, і тут вигулькнув щуропикий:
— Кажуть, що оберіг викрали?!
Після цих його слів люд знову замовк, вдивляючись і вслухаючись у Добровіна. Він суворо спитав:
— Хто вам сказав?
— Ми самі бачили, як виносили тіла чаклунів і охоронців! — вигукнув знизу вже знайомий людям жіночий голос.
— Ви бачили, як виносили тіла мужніх воїнів, що поклали життя у бою за оберіг! — велично і голосно мовив Добровін. — Вони мужньо билися, і у тій битві полягли! Віддамо шану героям, які стали на заваді злу, і зупинили його!
Люди внизу замовкли, і мовчки дивилися собі під ноги. А Добровін від далі:
— Ці люди — прості воїни, прості відьмаки. Вони не думали про свою безпеку, вони не думали про власні життя. Вони думали про нас із вами. Вони вірили у добро, в обов'язок. І вони вберегли наше місто. Вони відстояли оберіг, і тепер жоден ворог не посміє зазіхнути на нього! Жоден! Жоден!..
— Жоден! Ворог не пройде! — підтримав внизу Добровіна густий бас, і вже за мить натовп скандував: — Слава героям! Ворог не пройде!
— Але я знаю, завжди є хтось, хто не вірить! — і Добровін обвів натовп гнівним поглядом.
Люди теж почали роззиратися, шукаючи тих, хто не вірить. Добровін же, звівши важкий погляд на щуропикого, наставив на нього вказівний палець:
— Ти! — навколо щуропикого князя люди розступилися, і він лишився сам.
— Я? — спитав він тремтячим голосом.
— Ти знаєш, як виглядає оберіг?
— Так, це ж усі знають, — промимрив він, — це прозоре яйце…
— Так! І ти зараз підеш зі мною!
— Куди? — вже зовсім перелякано вимовив князьок.
— Ти підеш подивитися на оберіг і розповіси іншим те, що бачив на власні очі! А ще з нами підеш ти! — і він показав на жінку, що говорила про винесені тіла воїнів.
Вже вечоріло, коли Добровін нарешті поїв і зачинився у своїй кімнаті. Щойно зачинив двері, як уся та велич, з якою він сьогодні походжав по замку і переконував усіх, що все гаразд, злетіла, мов і не було. Він знесилено впав на лаву, і обхопив руками голову: «Що ж відбувається? Навіщо було викрадати оберіг?». Думки повзали, як сонні мухи. Весь день відьмак займався укріпленням охорони Суронжу й нічого нового так і не довідався.
Згадавши про Рутенію, він втомлено повторив свій вечірній ритуал, та марно…
10
Це був біг до повного виснаження. Попереду — чугайстер, з боків — миготіння дерев, кущів. І сонце, що опускається невпинно й повільно, мов равлик. Кожен крок наближав їх до безпечної ночівлі і водночас до нічної темряви.
Розрізняти дерева ставало все важче: давалися взнаки сутінки. Ще мить тому можна було побачити дерева кроків за сто, а тепер — видно лише білу спину Віта, який навіть і не думав стишувати біг.