Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Історія ГУЛАГу
Історія ГУЛАГу - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Історія ГУЛАГу

Электронная книга - «Історія ГУЛАГу». Краткое содержание книги:

«Історія ГУЛАГу» (Пулітцерівська премія 2004 р.) — перша систематична праця, присвячена хронології, причинам та наслідкам розвитку репресивного апарату Радянського Союзу і системи концентраційних таборів як його складової. На основі фактів автор доводить, що система радянських карально-трудових таборів була небаченим за своїми масштабами і жорстокістю інструментом експлуатації, гноблення і винищення комуністичною владою народів Радянського Союзу. Енн Епплбом спирається як на вже відомі опубліковані свідчення, гак і на результати власної великої дослідницької праці в архівах колишнього Радянського Союзу.
Актуальність «Історії ГУЛАГу» для України тяжко переоцінити. Ця книжка може і повинна стати одним із чинників формування суспільної думки, яка нарешті зуміє подолати радянський спосіб мислення і дії в новій українській державі й українському суспільстві.
1 ... 125 126 127 128 129 130 131 132 133 ... 317
Перейти на страницу:

Від 1930-х років головними «клієнтами» КВЧ, як передбачалося, мали бути кримінальні в’язні. Неясно було, чи можна політичним давати роботу спеціалістів, так само було неясно, чи варто намагатися їх перевиховувати. Одна директива НКВД 1940 року про культурно-виховну роботу в таборах чітко проголошує, що ув’язнені за контрреволюційні злочини не становлять гідної для перевиховання цілі. У табірних театральних спектаклях дозволялося грати на музичних інструментах, але заборонялося говорити чи співати[851].

Як це часто відбувалося, ці накази частіше порушувалися, ніж виконувалися. І — знову ж таки, як це часто траплялося, — справжня функція КВЧ відрізнялася від тієї, яку вона мала виконувати за задумом московських господарів. Якщо Москва прагнула, щоб КВЧ спонукала в’язнів краще працювати, то в’язні використовували КВЧ для власних цілей: моральної підтримки — і для виживання.

Видається, що інструктори КВЧ у таборах для пропаганди чеснот праці серед в’язнів використовували ті самі методи, що й партпрацівники всюди за табірними воротами. У великих таборах КВЧ видавали газети. Часом це були повноцінні видання, з репортажами та великими статтями про успіхи табору, а також «самокритичними» матеріалами — про те, що в таборі не так, — такі матеріали були стандартними для радянської преси взагалі. Крім короткого періоду на початку 1930-х років, ці газети призначалися переважно для вільнонайманих працівників і табірної адміністрації[852].

Для в’язнів існували «стінгазети», які не поширювалися у певній кількості примірників (усе ж таки папір був дефіцитним), а являли собою аркуші паперу, що вивішувалися на спеціальних дошках. Один в’язень описував стінгазети як «атрибут радянського способу життя — ніхто їх ніколи не читав, але вони регулярно з’являлися». Часто у них вміщували «розділ гумору»: «Очевидно, вони гадали, що в’язні, які помирають з голоду, читатимуть матеріал цього розділу, заходячись утробним реготом, і після читання візьмуться за відмовників і ледацюг, які не хочуть відплачувати чесною роботою свій борг перед Вітчизною»[853].

Хай там якими смішними вони для когось видавалися, центральне керівництво ГУЛАГу в Москві ставилося до стінгазет дуже серйозно. Стінгазети, йшлося в одній директиві, мають «зображати найкращі приклади праці, популяризувати ударників, засуджувати ледарів». Портрети Сталіна були заборонені: все ж таки читачами були злочинці, а не «товариші», і вони все ще були відлученими від радянського життя, їм заборонялося навіть дивитися на свого вождя. Часто абсурдна атмосфера секретності, якою табори перейнялися після 1937 року, залишалася в силі протягом усіх 1940-х років: газети, що видавалися в таборах, за їх межі виносити заборонялося[854].

Поряд з підготовкою стінних газет КВЧ також показувала кіно. Густав Герлінг дивився американський музичний фільм, «де було повно дам в турнюрах, чоловіків у жилетах в обтяжку і жабо», а також пропагандистський фільм, який закінчувався «торжеством добра»: «…незграбний студент посів перше місце у соціалістичному змаганні, а потім з палаючими очима виголосив промову про те, що при соціалізмі фізичну працю піднесено на п’єдестал пошани»[855].

Деякі кримінальні в’язні користувалися перевагами темних кінозалів для вбивств. Один в’язень згадував: «Пригадую, як в кінці одного з таких кіносеансів на ношах винесли труп»[856].

КВЧ також влаштовувала футбольні матчі, змагання з шахів, концерти і вистави, які поважно називалися «самостійною творчою діяльністю». В одному з архівних документів є перелік такого репертуару ансамблю пісні і танцю НКВД, який гастролював таборами:

вернуться

851

ГАРФ, 9401/1/567.

вернуться

852

ГАРФ, 9401/10/68.

вернуться

853

Фельдгун. Неопубліковані спогади.

вернуться

854

ГАРФ, 9401/1/567.

вернуться

855

Herling. — p. 157–158.

вернуться

856

Wigmans. — p. 127; Кораллов, інтерв’ю з автором.

1 ... 125 126 127 128 129 130 131 132 133 ... 317
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)