Історія ГУЛАГу

На одній такій конференції, яка проходила під час Другої світової війни, її учасники обмінялися думками. Один визнавав, що деякі «відмовники» не можуть працювати через те, що вони надто ослаблені, тому що отримують надто малі пайки. І все ж таки, твердив цей оратор, навіть голодуючих людей можна мотивувати: він сказав одному відмовнику, що його поведінка «як ніж у горло його братові на фронті». Цього виявилося досить для того, щоб переконати чоловіка не зважати на голод і працювати краще. Інший розповів, що він показав відмовникам фотографії «нескореного Ленінграда», після чого всі вони відразу пішли на роботу. Ще один розповідав, що у його таборі найкращим бригадам дозволяється прикрашати свої бараки, а найкращі працівники заохочуються до вирощування квітів на індивідуальних квітниках. У протоколі цієї конференції, який зберігається в архіві, видно, що хтось зробив запис після останнього виступу: «Хорошо!»[863]

Цей обмін досвідом було визнано таким важливим, що в самий розпал війни московська Культурно-виховна частина ГУЛАГу навіть взяла на себе працю видрукувати цілу брошуру з цієї тематики. Назва — з очевидними релігійними відголосками — «Повернення до життя». Її автор, такий собі товариш Логінов, описує свою роботу з кількома «відмовниками». Використовуючи хитрі психологічні прийоми, він навернув їх усіх до віри в цінність наполегливої праці.

Історії цілком передбачувані. Наприклад, в одній з них Логінов пояснює Катерині Ш., освіченій дружині засудженого 1937 року до страти за «шпигунство», що її розбите життя може знову набути сенсу — з Комуністичною партією. Іншому в’язневі, Самуїлу Гольдштейну, Логінов переповідає «расові теорії» Гітлера і пояснює йому, що означав би особисто для нього «новий європейський порядок Гітлера». Гольдштейна так надихає це дивовижне (для СРСР) звертання до його єврейства, що він відразу ж хоче іти на фронт. Логінов каже йому: «Сьогодні ваша зброя — праця», — і переконує його краще працювати в таборі. «Ваше життя, як і ви самі, потрібне Батьківщині», — каже Логінов ще одному в’язню, який, почувши такі слова, зі сльозами на очах повертається до роботи[864].