Історія ГУЛАГу

Та не завжди перевиконання норм приносило очікувані переваги. Антон Екарт згадує випадок, коли на річці біля його табору скресла крига і виникла загроза повені: «Кілька бригад найдужчих в’язнів, включно зі всіма "ударниками", як божевільні працювали два дні практично без перерв. За те, що вони зробили, вони отримали по одному оселедцеві на двох і по пачці махорки на чотирьох»[834].

За таких умов — довгих робочих днях, малій кількості вихідних і браку відпочинку протягом дня — частими були нещасні випадки. На початку 1950-х років групі недосвідчених жінок-в’язнів було наказано випалити підлісок біля Озер-лагу. Тільки в одному цьому випадку, як згадувала одна з них, «кілька людей згоріли живцем»[835]. Як свідчить Александр Долгун, поєднання виснаження і поганої погоди часто виявлялося смертельним:

«Замерзлі натруджені пальці часто не втримували ручок, важелів, колод і ящиків — було багато нещасних випадків, часто смертельних. Одного чоловіка вбило, коли ми скочували колоди з кузова машини, використовуючи дві колоди як напрямні. Його поховали, коли 20 чи більше колод відразу покотилися, а він не встиг вчасно відскочити. Охоронці витягли з колод його тіло, і ця кривава маса чекала приходу ночі, коли ми віднесли її додому»[836].

Москва вела статистику нещасних випадків, яка часом викликала обмін сердитими листами між інспекторами і начальниками таборів. В одній такій підбірці за 1945 рік відзначається 7124 нещасних випадки на вугільних шахтах воркутинського басейну, 482 з яких призвели до тяжких травм, а 137 — до смерті. Інспектори покладали провину на брак шахтарських ламп, на перебої електропостачання та на недосвідченість працівників і високу їх плинність. Розгнівані інспектори підрахували кількість робочого часу, втраченого через нещасні випадки: 61 492 робочих дні[837].

Роботі також перешкоджали до абсурду погана організація і недбале управління. Хоча необхідно зауважити, що звичайна робота в Радянському Союзі була також погано організована, становище в ГУЛАГу було ще гіршим — там життя і здоров’я працівників не вважалися чимось важливим, а регулярність постачання запасних частин порушувалася погодними умовами і величезними відстанями. У ГУЛАГу від часів Біломорського каналу панував дух хаосу, тривало це і в 1950-ті роки, коли в Радянському Союзі багато робочих місць уже було механізовано. Для тих, хто працював на лісоповалі, «не було ланцюгових пилок, тракторів для вивезення колод і механічних навантажувачів»[838]. У працівників текстильних фабрик робочих знарядь «було або надто мало, або вони були невідповідні». Це означало, за словами одного в’язня, що «всі шви потрібно було притискати великою праскою, яка важила два кілограми. За один робочий день одна людина мала випрасувати 426 пар брюк, від постійного підіймання праски руки вкривалися мозолями, а ноги набрякали і боліли»[839].