Історія ГУЛАГу

Такі переконання не унікальні: їх можна знайти у величезній більшості спогадів, у яких КВЧ навіть не згадується або висміюється. З цієї причини для того, хто досліджує функції табірної пропаганди, тяжко визначити її важливість для центрального керівництва. З одного боку, можна обгрунтовано твердити (як це багато хто і робить), що пропаганда в таборах, як і радянська пропаганда в цілому, була чистим фарсом, що їй ніхто не вірив, що вона творилася табірною адміністрацією тільки для того, щоб ошукувати в’язнів доволі недолугими методами.

З іншого боку, якщо пропаганда, плакати і політзаняття були чистим фарсом — і якщо ніхто в це зовсім не вірив, — то чому тоді на це марнувалося так багато реального часу і реальних грошей? Серед самих лише документів центральної адміністрації ГУЛАГу багато сотень свідчать про інтенсивність роботи Культурно-виховної частини. Наприклад, у розпалі війни, 1943 року, табори і Москва несамовито обмінювалися телеграмами: табірне начальство відчайдушно намагалося дістати в’язням музичні інструменти. Тоді ж у таборах проходив мистецький конкурс на тему «Велика Вітчизняна війна радянського народу проти німецько-фашистських окупантів»; участь у ньому взяло 50 табірних живописців і вісім скульпторів. У цей самий час, коли по всій країні не вистачало робочої сили, центральні керівні органи також рекомендували кожному табору мати своїх бібліотекаря, кіномеханіка для демонстрування агітаційних фільмів і «культорганизатора» — помічника інструктора КВЧ з числа в’язнів, який мав допомагати йому у «боротьбі» за чистоту, піднімати культурний рівень в’язнів. Організовувати мистецьку діяльність — і допомагати навчати в’язнів «правильного розуміння питань поточної політики»[871].