Суспільно-політичні твори

По цим офіціальним даним бачимо, що площадь приватного земельного володіння в межах від (0-500) складає 3,6% усієї площаді приватно-земельного] володіння на Україні. В цій категорії приватно-зем[ельного] володіння, певне, треба шукати і селянсько-української приватної власності.

Яка колосальна площадь (усієї площаді приватно-зем[ельного] володіння) приватного володіння належить дворянству, почасти представникам капіталу.

Коли додамо, що колосальні обшари землі на Україні належать до «удільної землі», доходи з котрої ідуть на родину царя-чужинця, і належать до «казенної» землі, доходи з котрої, як і взагалі доходи з України, ідуть в російське державне «казначейство», а звідти розходяться по кишенях пануючих московських клас, що стоять у власті державної, то виводи стануть ще сумніші.

Яскравою ілюстрацією безземелля українського народу служить той факт, що 40% українського селянства живе тільки наймовою працею.

І 25% сільського населення лічиться цілком зайвим по визнанню міністерства скарбу (фінансів).

Земство на Україні є інституцією денного грабівництва. Дворяни з чужинців або змоскалізовані ренегати, посівши цілковито[281] земства, накладають колосальні «налоги» на селян, так що останні завжди перед земством запозичені, — завжди невиплатні довжники.

Земство не менш руйнує добробут українських селян, ніж московське правительство, бо накладає на селян далеко більші налоги.

Дворянам, — земельним володарям, — важно щорічне пониження зарібної плати сільського робітника, і вони вживають всіх засобів, щоб зарібну плату понизити до можливого шіпішиш-у. Але найліпший засіб до сего — зруйнувати добробут селян, що земці-дворяни і роблять, побільшуючи щороку налоги на селян, незважаючи на те, що останні давно уже запозичені земству.

Дуже цікавий той факт, що недавно так скандально виявився. Московська преса («Новое время», «Южный край» і інші газети) в 1903 році оголосила, що земський уряд, складаючися із дворянства, дав собі право не збирати поземельних і інших податків з дворян-землевласників; доточалися факти, що деякі добродії дворяни не платять налогів по 15-20 літ, є і такі, що не платили від 1761 року, з часу початку земщини. (А проте податки з дворян нікчемні порівняно з селянськими).

Ці скандальні факти так широко рознеслися, що примусили міністра післа-ти циркуляри до земств, котрі повинні були признати, що факти, оголошені пресою, справедливі.