Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Мешканці українських сіл, позбавлені їжі восени та взимку 1932 року, відчули на собі всі ці стадії голоду навесні 1933 року, якщо не раніше. Через роки ті, хто вижив, намагалися описати на папері та усно відтворити в тисячах інтерв’ю ті жахливі місяці. Для деяких людей, котрі зуміли пережити той період, досвід був настільки жахливим, що пізніше вони взагалі не могли нічого згадати. Одна зі свідків голоду, на той час одинадцятирічна дівчинка, могла пригадати, що її засмучували або розчаровували напередодні голоду навіть такі, здавалось би, тривіальні речі, як загублена сережка. Але вона не мала ніякої емоційної пам’яті про сам голод, ні жаху, ні смутку: «Напевно, почуття були атрофовані голодом». Вона та інші замислювалися над тим, чи не був голод настільки вбивчим, що на все життя понівечів емоції та навіть пам’ять. Декому здавалося, що голод «покалічив незміцнілу дитячу душу».[866]
Деякі шукали метафори, щоб описати пережите. Тетяна Павличка, яка проживала в Київській області, згадала, що в її сестри Тамари був «великий, роздутий живіт, а шия була довгою і тонкою, як у пташки. Люди не виглядали як люди — вони більше нагадували голодних примар».[867] Ще один зі свідків пригадав, що його мати «була схожа на скляну банку, наповнену чистою джерельною водою. Все її тіло, яке було видно з-під одягу, просвічувало наскрізь і було повне води, мов поліетиленовий мішечок».[868] Третій свідок запам’ятав, як не міг звестися на ноги його брат і лежав «наче живий, але весь опухлий, тіло було блискуче, наче скляне».[869] Тоді «крутилась голова, — згадав ще один свідок, — все сприймалося ніби в тумані. Страшенно боліли ноги, ніби з них витягували жили».[870] Ще хтось не міг викинути з пам’яті дитину, яка сиділа й гойдалася всім тілом: «назад — вперед, назад — вперед», безкінечно повторюючи впівголоса «пісню»: «їсти, їсти, їсти...».[871]
Активістка з Росії, яку надіслали в Україну для зміцнення колгоспів, і котра пізніше взяла участь у хлібозаготівлях, так згадувала вигляд дітей, що потерпали від голоду:
... [селянські діти] всі однакові: голови як тяжкі ядра, шиї тоненькі, як у лелек, на руках і ногах видно, як кожна кісточка під шкірою ходить, увесь кістяк шкірою, мов жовтою марлею, обтягнутий. А личка в дітей старенькі, вимучені, мовби дітки по сімдесят років на світі вже прожили..., а очі, Господи![872]
Окремі люди, яким вдалося вижити, запам’ятали чимало хвороб, спричинених голодом, та їхні різні вияви. Цинга викликала відчуття болю в суглобах, втрату зубів. Це також призводило до нічної сліпоти: люди не могли бачити в темряві, і тому побоювалися виходити надвір вночі.[873] Внаслідок водянки [скупчення рідини] ноги в жертв розбухали, шкіра ставала дуже тонкою, навіть прозорою. Надія Малишко із села в Дніпропетровській області згадувала, що її мати «опухла, стала немічна і здавалась старою, хоча мала всього 37 років. Ноги в неї були блискучі, а шкіра на них полопалася».[874] Глафіра Іванова з Хмельницької області запам’ятала, що люди стали жовтого та чорного кольорів: «На пухлих шкіра тріскалася, і з ран бігла рідина, як вода».[875]
Люди з опухлими ногами, вкритими виразками, не могли сидіти: «З пухлими ногами сісти не можна, а як сядеш, то не встанеш, лопає шкіра, звідти біжить рідина з поганим запахом і біль невино-симий».[876] У дітей були роздуті животи, а голови здавалися занадто важкими для їхніх ший.[877] Одна жінка згадувала, як трирічна дівчинка була настільки «худа-худюща, що крізь посинілу шкіру видно було, як б’ється серце».[878] М. Міщенко описав останні стадії: «Загальна слабкість зростає і людина просто не може піднятися з ліжка або рухатися взагалі. Вона впадає у сонний стан, який може тривати тиждень, аж поки через голодування не зупиниться її серце».[879]
Виснажена людина може померти дуже швидко, несподівано, і багато з ким так і сталося. Сестра Володимира Сліпченка працювала в школі, де стала свідком того, як діти помирали під час уроків: «Сидить дитина за партою, похилилася, впала, пустила слину та й вже... На подвір’ї бавиться, залізло в бур’ян — навіки замовкло».[880] Багато людей померло дорогою, коли намагалися втекти з сіл. Ще один свідок запам’ятав, як шляхи на Донбас були вкриті трупами: «Мертві селяни лежали на дорогах, на узбіччях доріг. Там було більше трупів, ніж людей, які могли їх поприбирати».[881]
866
Свідчення Марії Андронівни Запаско-Приймак, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 354–5.
867
Testimony of Tetiana Pawlichka, in U.S. Congress, Investigation of the Ukrainian Famine, 1932–1933: First Interim Report, 75.
868
Свідчення Миколи Степановича Пуда, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 567–8.
869
Свідчення Ганни Степанівни Юрченко, 33-й: Голод, 536.
870
Національна книга пам’яті жертв Голодомору, Ющенко, ред., Український інститут національної пам’яті, 115.
871
Свідчення Анастаса Максимівни Кучерук, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 148.
872
Борисенко, упоряд., Свіча пам’яті, 47.
873
Свідчення Володимира Федоровича Задворного, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 164.
874
Свідчення Надії Йосипівни Малишко (дівоче — Сольниченко), в кн. Мицик, упоряд., Український голокост, том 1, 27.
875
Свідчення Глафіри Павлівни Іванової, в кн. Національна книга пам’яті жертв Голодомору, Ющенко, ред., Український інститут національної пам’яті, 97.
876
Свідчення Анастаса Максимівни Кучерук, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 149.
877
Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 148.
878
Свідчення Ніни Іванівни Марусик, 33-й: Голод, 157.
879
Pidhainy, ed., The Black Deeds of the Kremlin, vol. 1, 303.
880
Свідчення Володимира Павловича Сліпченка, в кн. Коваленко, Маняк, упоряд., 33-й: Голод, 88.
881
Testimony of Oleksij Keis, in U.S. Congress and Commission on the Ukraine Famine. Investigation of the Ukrainian Famine, 1932–1933: Second Interim Report, 22.